1. Дивний світанок

                               

                     - Матусю, заспокойся, ми його віднайдемо! Він понесе покарання за те, що накоїв! Треба про все розповісти братові, не приховувати жодної деталі. Ми об"єднаємо сили і подолаємо цю гидку потвору!

                       Адена повернулася на спину, прищурила очі. Що це було? Сон? Вона пощупала рукою м"яке покривало, що огортало її тіло: "Вдома...", - промайнуло  в голові сонної молодої жінки. 

                      Через балконні двері проривалися сутінки, безжально проганяючи пітьму ночі. По кімнаті лягала тінь від меблів, утворюючи дивні химерні фігури. Адена лівою рукою взяла смартфон, що лежав поруч на великому двохпальному ліжку. На екрані висвітилося 4.00. Світанок. Жінка повернулася на правий бік, в сторону балкона. Вона важко зітхнула: "Сутінки... Це знову продовжується... Що цього разу? Чого Вони хотять від мене? Як добре бути просто звичайною людиною і не переживати подібні кошмари... Спасибі, що не о третій ранку, як минулого разу!"  

                        З такою думкою Адена сіла на ліжко, спустила ноги, шукаючи своє кімнатне взуття. В правому кутку біля ліжка солодко дрімав Фідель. Це мила пухнаста собачка породи Шпіц Померанський кремового окрасу. Фідель сонно поглянув на господиню, не розуміючи, що відбувається, чого та так рано прокинулася, і чого це їй не спиться. Вірний песик потягнувся передніми лапками вперед і солодко позіхнув. Він підійшов до Адени, лизнув їй ногу, коли та взувала свої ніжки у кімнатні м"якенькі балетки. 

                       Відкинувши тепле покривало, Адена встала з ліжка та взувшись, взяла білий м"який флісовий халат зі спинки крісла, яке стояло за комп"ютерним столом недалеко від ліжка. Одягнувши його та запоясавши, жінка підійшла до балконних дверей, розсунула тонкі напівпрозорі білі штори, і відчинивши двері, пройшла на балкон. В кімнату ввірвався потік прохолодного свіжого повітря. Фідель вискочив слідом за господинею.

                       Адена вдихнула повні груди прохолодного  ранкового повітря. Кисень, наповнив легені дівчини і проник в судини. Там, утворивши складні хімічні сполуки, які густа червона кров транспортувала в усі тканини організму жінки, омолоджуючи та оздоровлюючи його. Адена відчула, як кожна клітина її тіла оновлюється під дією Кисню. 

                       Насолодившись ранковою порцією кисневого коктейлю, Адена лівою рукою відкинула довгий локон темнокоричневого волосся, який падав на її обличчя, оглянула околицю поглядом своїх чорних очей, що на світанку ще більше підкреслювали білизну її шкіри.  На вулиці було тихо. Всі спали. Тільки дзвінкий спів ранніх пташок порушував цю священну тишу. Адена пригадала рядки із вірша улюбленого поета Тараса Шевченка:

Світає... Край неба палає.  

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

                       Погляд молодої жінки блукав у темносиньому холодному небі, і раптом зупивнився на північному сході, де майорів зникаючий серпик Місяця. Сьогодні він перейшов останню Фазу. Ще кілька діб і "народиться" Молодик. Праворуч від нього сіяла всією красою Венера. Ця прекрасна планета притягувала увагу жінки з раннього дитинства. Адена завжди відчувала містичний зв"язок з Венерою. Одного разу, будучи маленькою дівчинкою, вона сказала мамі, що ця яскрава зірочка на небі - це її  Зірка. Мама погодилася: "Нехай буде так, доню! Спостерігай за нею, насолоджуйся її красою, малюй її у своїх малюнках, а коли тобі буде важко, звертайся до неї!" Адена милувалася небесною красою, опершись на раму балконного вікна.

                         Світанок.. Це дивний магічний час, коли ніч змінюється на день.. Сонця ще не видно, але небо вже готується його прийняти. Це час, коли Сонечко вітається з Місяцем. Ще не ранок, але вже і не ніч... В дитинстві бабуся часто розповідала маленькій Адені про дивні явища, які відбувалися на світанку, про те, як треті півні своїм кукуріканням проганяли Нечисту Силу. Це особливий час, коли Тьма відступає і на Землю приходить Світло. В думці промайнули рядки Великого Кобзаря:

... Ще треті півні не співали,

ніхто ніде не гомонів.

Сичі в гаю перекликались,

та ясен раз у раз скрипів... 

                       Опустивши погляд на старий чорний ліс, Адена звернула увагу на темні крони дерев, які оточували багатоповерхівку, де жила молода жінка. Вона часто милувалася красою та величчю віковічного лісу, насолоджуючись вранці  смачною ароматною кавою на балконі, але жодного разу не бачила, щоб гілки на деревах розташовувалися, утворюючи...  цифри? Жінка пильно вдивлялася на верхівки лісу. Це справді цифри: "Нуль, три, два, три..", - прошепотіла Адена. 

               На шепіт господині озвався Фідель. Він почав стрибати біля жінки на задніх лапках, прохаючи, взяти його на руки. Та Адена дала йому команду "Тихо!!" і продовжила вдивлятися на верхів"я дрімучого лісу. Вона не вірила своїм очам! Щоб переконатися, що це не марево, не видіння, Адена забігла через прочинені балконні двері до кімнати, схопила з ліжка смартфон, і, повернувшись на балкон, навела фотокамнеру на верхівки дерев та сфотографувала дивний вид лісу. Є!!! Тепер вона впевнена, що з її розсудком все впорядку! Жінка ще раз переглянула фото. Так, під Місяцем і Венерою простягся чорною полосою старий ліс, наче темне покривало накрило ще сонну Землю.  А між гілками дерев добре видно код: 0323. 

                      Адена, будучи під великим враженням від побаченого, натиснула на сенсорному екрані смартфона "Відправити" і вибрала із "Контактів" свого знайомого Відмака Володимира.  

                       Володимир - відомий фотохудожник поважного віку, ровесник її покійного батька. Він гордо називає себе Відмаком. Вони впереше зустрілися на Землі не так давно, саме в день її Ангела за дуже дивних обставин. 

                       Жінка згадала той незабутній травневий вечір. Адена вирішила відмітити свій день Ангела у Відьма-барі наодинці з собою. Її приваблювала атмосфера, що наповнювала це незвичайне тематичне кафе. По казковому облаштований інтер"єр додавав містичності. У повітрі витала Магія. Спустившись східцями вниз, Адена зачаровувалась миготінням свічок, які палали всюди: навколо східців, на столиках, в нішах. Повітря було насичене ароматом трав: лаванди, чебреця, м"яти... На кожному столику у маленьких вазочках красувався чортополох. 

                       - Доброго вечора! - ввічливо привіталася офіціантка. - Вибирайте столик. Сьогодні у нас відбудеться презентація книги "Лиса гора" Буде цікаво. 

                       Майже усі столики були вільними. Адена вибрала місце, звідки можна спостерігати за усіма гостями. Зручненько вмостилася. Офіціантка принесла меню. 

                       - Мені, будь ласка, мою улюблену каву з лавандою! 

                        Тільки встигла жінка зробити замовлення, як до бару почали збиратися люди, займати столики, робити замовлення. А ось і автор книги. "Ну, от, дорога Адено, - звернулася сама до себе молода жінка, - Ось тобі і подарунки в твій день Ангела!" Вона рішуче підійшла до автора "Лисої гори" і попросила книгу з автографом. Сергій пильно вдивлявся в чорні очі дівчини, і подумавши кілька хвилин, почав підписувати книгу.

                        - З тебе відгук, красуне!

                        Зала була заповнена незвичайними людьми: магами, відьмами, письменниками, художниками, біоенергетиками, телеведучими, акторами, режисерами, експертами, критиками ... Всі вони прийшли привітати Сергія. Важко сказати, що дівчині подобалася вся публіка, що тут зібралася. Проте поведінка багатьох присутніх добряче її розважила. 

                         Раптом Адена відчула легенький вітерець. "Мабуть, кондиціонер", - подумала дівчина і оглянула приміщення, шукаючи його чима. На її велике здивування кондиціонера в цьому залі не було. Разом з появою прохолодного вітерця, до зали спустився чоловік. Здавалося, що  вітерець летів з ним поруч, освіжаючи простір. Чоловік з усіма привітався і зайняв своє місце за столиком навпроти. Вібрації його поставленого голосу заповнили усе приміщення. Жінці здалося, що вони вже бачилися колись давно... Звідки вона його знає? Адену переповнило дивне відчуття зустрічі з людиною через тисячу років. Недовго роздумуючи, вона встала із-за столика і, проходячи між людьми, які намагалися познайомитися з нею та сфотографуватися,  підійшла до нього.

                        - Вибачте, а ми знайомі? - запитала Адена. 

                         Вона відчула як вітерець грайливо розвівав її волосся, лоскотав обличчя.

                         - Ось і зустрілися через сотні літ! - схвильовано відповів він. - Звичайно ми знайомі! Володимир!- представився чоловік. 

                          Після довгих розмов про книгу та її автора Сергія, Володимир вручив молодій жінці свою збірку віршів з автографом та запросив її на персональну виставку творчих робіт.

                        Вона пам"ятає ці незвичайні картини. Кожна з них є унікальною та неповторною. Всі творчі роботи Володимира наповнені символами і мають містичний характер. 

                       На мить Адена пригадала відривки з останніх розмов з Володимиром у чаті. Він упевнений, що знає геть усе на світі, і цим страшенно дратує її. Ще вчора вона назвала його самовпевненим і впертим, а сьогодні знову звертається до нього з проханням розтлумачити цей дивний знак. 

                        Тримаючи свій тонкий смартфон в правій руці, великим пальцем якої вона швидко писала Володимирові повідомлення: "Поглянь на це фото! Це не фотошоп, це реальне відображення того, що я зараз бачу перед собою на північному сході! Ти бачиш цифри? Це код! Але для чого? Мене знову розбудили на світанку, цього разу, щоб показати ці цифри та їх порядок.. " 

                       Жінка не могла збагнути, що означають ці цифрові знаки, чому вони саме в такому порядку, чому вона повинна їх побачити і хто розбудив її так рано? Вона намагалася логічним ланцюжком зв"язати нічний кошмар з подіями на світанку. Думки плуталися, а Фідель знову стрибав навколо неї, веляючи пухнастим хвостом, прохаючи погладити його. Адена взяла на руки свого маленького непосидючого друга і пішла на кухню заварити чашку кави та пригостити Фіделя собачим смаколиком, оскільки снідати було ще надто рано, апетит  ще спав.

                        На кухні в Адени було два крани: тоненький - з фільтром для питної води, та товстий, широкий, з якого дівчина брала воду для технічних потреб. Вона відкрила краник з фільтром і підставила турку. Тоненькою струйкою побігла прозора чиста вода. Поруч на килимку Фідель гриз сухарик, який дала йому Адена, підбираючи крихти. Поглянувши на нього, молода жінка посміхнулася та лагідно промовила:

                       - Який акуратний песик! Ти мій маленький акуратний хлопчик! Ти моє пухнасте сонечко! 

                       Вона завжди хвалила Фіделя, коли той був слухняний. Турка швидко наповнювалася водою. Поглянувши у воду, що хлюпалася в турці, Адена згадала повчання бабусі, яка жила в маленькому селі "Пам"ятай, внучко, вода має велику силу! Але  найбільшу силу має  непочата вода. Встанеш раненько на світанку, підеш до кринички найперша, щоб до тебе нікого там не було, перехрести воду, прочитай молитву, випий склянку води і будеш завжди здорова! Набери холодної води  у пригорщу та вмий своє личко - будеш завжди молодою, красивою та привабливою." Згадавши бабусю, дівчина посміхнулася. А й справді, чим це непочата вода в умовах великого міста, столиці, величного і древнього Києва, де зараз жила молода жінка.

                        Недовго роздумуючи, Адена перелила воду з турки в склянку і випила її одним махом. В думці промайнули уроки хімії. Вона відчула як під дією Гідрогену змінюється хімічний склад кожної клітини її тіла. А органи та системи органів прокидаються, оживають, оновлюються, наповнюються новою Силою. Потім вона відкрила кран, набрала води повні пригорщі, піднесла до свого обличчя, прошептавши рядки, що блукали в її думках:

Вода, водице,

Ти сильна, сестрице,

З обличчя забери будь-який брак!

Як хочу я, нехай буде так!

                       З цими словами Адена вмила своє обличчя непочатою заговореною водою. Жінка добре знала, що Вода здатна пам"ятати та утримувати інформацію, змінюючи при цьому форму своїх молекул. Саме таку властивість води з давніх давен застосовували знахарі, цілителі, знаючі люди, а пізніше, священники та священослужителі православної церкви. Заговорена певним чином на одужання Вода може вилікувати хворого, а закодовані негативними звуковими вібраціями молекули Води можуть вбити людину. Ще в дитинстві, читаючи народні казки, Адена часто аналізувала чарівні перетворення під дією Мертвої та Живої Води. А бабуся говорила, що Свята Вода, над якою читали молитву, може "змити" негативну енергію. Для цього достатньо вмитися Святою Водою, а потім вилити її на сухе дерево. 

                        Адена часто згадувала бабусь та дідусів. Багато Знань передали предки їй  у спадок. Та чи допоможуть вони розгадати дивний код 0323? 

                       А тим часом  Фідель догризав сухарик. Жінка заходилася варити каву. Чудовий аромат кавових зерен  розійшовся по всій квартирі. Наливши каву в маленьку фарфорову чашку, білого кольору, Адена знову вийшла на балкон. На небі з"явилися перші промені сонця. Вони пробивалися з великою силою через крони дерев, через дивні цифри, які все ще виднілися між гілками, наповнюючи все живе світлою енергією Життя. Пташки продовжували співати. Адена відпила ковточок кави, посміхнулася сонечку. Фідель слухняно сидів біля її ніг, вслухаючись в дзвінкоголосий пташиний спів. Із далеку долинало гудіння машин.

                         Розпочався новий день...