Сонечко готувалося сідало ген за обрій. Своїми ласкавими променями, наче пестило пелюстки троянд, що росли кущами біля веранди великого дерев"яного будинку. По обидва боки доріжки, викладеної камінними плитками, квітнули піони, іриси. Доповнювали солодкі квіткові пахощі кущі жасмину та бузку, що красувалися біля самих воріт, через які зайшов Володимир. Зачинивши по господарськи ворота, він оглянувся і побачив, як на веранді за столом, вкритим лляною скатертиною, порається Адена. Промені сонця лягали на її вибілене ллянне плаття і від цього, здається, воно сіяло. Зігнувшись над столом і перебираючи стеблини пахучих рослин, жінка час від часу відкидала довгу чорну косу, що спадала на край стола. Кілька секунд Володимир постояв біля воріт, милуючись красою дружини і непоспішаючи, попрямував доріжкою до будинку.
- Який дивний аромат заповнює все наше подвір"я! - сказав Володимир, піднімаючись гранітними сходами на веранду.
- О, ти, як завжди, несподівано! Це трави для витяжок та відварів. - відповіла Адена, обережно відкладаючи зілля на стіл. Витерши руки в серветку, вона повернулася до чоловіка та підставила свої пухкі губи для поцілунку.
Володимир, міцно обійнявши дружину, пристрасно поцілував її рожеві вуста. Пригорнувши Адену до себе, чоловік сказав, жартуючи:
- Зараз початок 19 століття, а ти все возишся зі своїми травами, наче в середньовіччі!
- Ніщо не зможе замінити унікальності тих хімічних речовин, що знаходяться у цих рослинах, - ніжно сказала Адена, кокетливо поглядаючи на чоловіка, - Дивись, -продовжила жінка, звільнившись з обіймів чоловіка і повернувшись до стола:
- Оце чебрець, - емоційно сказала жінка, вибравши гілочку ароматної трави і піднесла її до носа чоловіка.
- Приємний аромат! - погодився Володимир. - А це, мабуть, м"ята. - продовжив Володимир жартуючим тоном.
- Так, а ось це.., - продовжила жінка, взявши гілочку чортополоху, але Володимир перервав її розповідь поцілунком, потім, підхопивши на руки, поніс до будинку. З правої руки Адени випала гілочка чортополоху, упала на підлогу біля вхідних дерев"яних дверей.
Вечоріло. Сонечко сідало за обрій. Через прочинене на кухні вікно багатоповерхівки до Адени з вулиці долинав сміх дітей вперемішку з їхніми суперечками та сперечаннями.
Дівчина сиділа за столом, накритим білою ллянною скатертиною. Тонким ніжним ароматом наповнював кімнату маленький букетик із сухих трав, який стояв у декоративній вазі. Тут були і чортополох, і ароматний чебрець, і м"ята, що доповнювала аромат свіжістю, пахучі квіти жасмину. Всередині ваза наповнена кавовими зернами, голочками кедрових шишок, сухими стружками імбиря. Суміш такого наповнення вазочки видавала дивний аромат, що переплітався із запахом трав. На столі стояв чайник із прозорими боками, через які виднівся красивий золотисто-коричневий колір ароматного напитку. Це був смачний зелений чай із домішками м"яти, імбирю, лимону та зеленого лайму. Біля чайника стояла тарілочка з печивом.
Адена допивала ароматний чай із фарфорової білої чашки. Раптом до кухні забіг Фідель з поводком у зубах. Він хотів гуляти, йому не терпілося швидше вибігти на вулицю і тому песик підганяв дівчину смішними собачими звуками, схожими на гарчання, наче хотів сказати: "Господине, швидше одягайся і гайда на подвір"я!" Дівчина всміхнулася, прибрала посуд зі столу, одягнула нашийник на собачку, причепила до нього поводок, і вони удвох подалися на вулицю, де гомоніла дітвора.
- Фідель! - кричали хлопчики та дівчатка, - дивіться, на вулицю вийшов Фідель! Хто перший добіжить до нього?
Старші та молодші діти, побачивши Фіделя, прибігли, щоб погладити його пухнасту спину, пощипати хвостика. Песик не дуже любив такі ніжності. Він почав швидко втікати від дітей, але був на поводку в господині, тому йому довелося намотувати круги навколо Адени. Хлопчики та дівчатка, сміючись, доганяли його. Фідель, щодуху втікаючи, косо поглянув на господиню. Адена зрозуміла цей погляд, і покликала собачку до себе.
- Фідель, до мене!, - дала команду дівчина, і присівши, підставила руки.
Захеканий песик швидко застрибнув на руки господині і вдячно лизнув її щоку. Він врятований від цих невгамовних хлопчаків і дівчаток, які хотять задавити його своєю ніжністю. Адена з собачкою на руках подалася до лісу.
Це був незвичайний, віковий ліс. В ньому панувала атмосфера старої казки про Бабу Ягу, сиву Відьму, старого Вовка, зеленого Оха. Тут росли різноманітні лікарські рослини, густі кущі та дивні, покручені дерева. Ось, наприклад, із одного кореня клена пнуться до неба три повноцінні стовбури, наче три богатирі стоять на сторожі старого лісу. А он старий товстий стовбур сосни обвитий навкруг, наче змією, тонким стовбуром клена. Стоять два дерева, ніби обнялися. Ген височіють столітні дуби. Гілка одного дерева врослася в стовбур іншого, немов злилися два дуби в єдине ціле і так застигли на віки. А з іншого боку стежинки, що в"ється змійкою між дерев, стоїть дуже цікава сосна. Її товстий старий стовбур округлюється на висоті двох метрів від землі, а потім розходиться двома тоншими стовбурами, наче стрункі жіночі ніжки впираються в небо. На окраїні лісу красуються білокорі берези, а поруч, опустила свої віти, наче довгі сиві коси, стара верба. Здається, ось із-за хащів, що розляглися вждовж стежинки, вийде старенька Ягуся.
Красою і величчю дерев милувалася Адена. Фіделя більше цікавили тварини, жителі цього лісу. Песик зупинився на доріжці між деревами і почав голосно гавкати, звати господиню. Адена підійшла ближче і побачила посеред доріжки величезного равлика з будиночком на спині. Мабуть переходить на інший бік лісу.
- Фідель, тихіше, не займай його, бачиш, тваринка кудись поспішає.
Песик, наче, розуміючи слова господині, поспішив далі вперед. Та раптом звернув ліворуч в густі зарості високої трави.
- О ні, Фідель. тільки не це! Ти зараз начіпляєш на свого пухнастого хвоста реп"яшків, і доведеться мені ввері вичищати твою дорогу шубку. Ану виходь швидше!
І тут на допомогу прийшла пустотлива білочка. З висоти старого кедра, що ріс поруч, ця пустунка кинула шишку собачці прямо на спину. Фідель злякано відсахнувся і почав гавкати. Він дивився вгору на сосну, але там уже нікого не було, руда пишнохвоста пустунка заховалася між гілками старого дерева.
Намилувавшись вдосталь красою старого лісу, вечірнім щебетанням птахів, Адена та Фідель поверталися додому. Песик, дрібно перебираючи лапками, біг попереду. Дівчина тримала в руках поводок. В її голові блукали думки про дивний порядок цифр, які вона побачила на світанку. "Може, Біблія дасть підказку?", - подумала дівчина.
Пройшовши через двір, Фідель побачив компанію діток, яких ще не покликали додому батьки. Він попросився на руки до Адени. Чого тільки не зробиш для свого улюбленця! Дівчина взяла на руки песика і вони удвох зайшли у під"їзд. Біля ліфту метушився дядько Юрій. Побачивши Адену, він буркнув слова привітання і повернувся, щоб піти.
- Доброго вечора! - дзвінким голосом привіталася дівчина!
- Гарний песик! - сказав Юрій і посміхнувшись, пішов геть.
Вдома Адену продовжували мучити думки про дивний код 0323. У пошуках відповіді вона дістала із полиці Біблію - священну книгу усіх християн і вмостилася зручніше в м"яке крісло, поправляючи халат. Вірний Фідель лежав на підлозі, біля її ніг.
Перегортаючи сторінки Біблії, дівчина думала про християнство. О, Християнский егрегор - жорстокий, войовничий, таємничий і пронизаний насрізь некромантією, магією, ненаситний, кровожадний! Скільки крові, енергії, життєвих сил віддано за нього та в ім"я Христа! Адена пригадала життєві історії Великомучениць Ірини, Катерини, які, будучи молодими сімнадцятирічними, дівчатами, були замучені власними батьками за те, що хотіли стати християнками. А скільки життів язичників погублено Володимиром Великим, князем київським та його дочкою Ольгою.
Адена на мить закрила очі і перед нею, наче стрічкою кінофільму пронеслися події тих часів. Вона побачила себе в довгій лляній вибіленій сукні, з заплетеною косою на березі Дніпра. Перед її очима лежали мертві тіла язичників. Дівчина почула плач дітей, що залишилися без батьків, іржання коней, на яких мчали вершники князя, виконуючи його наказ. Стукіт копит, брязкіт ланцюгів приглушували стогони, плач і прокльони, що заповнили долину Дніпра. На небі скупчувалися грозові хмари. Вони затягували все небо. Із далека чувся гуркіт грому. Ось велика чорна хмара опустилася нижче над Дніпром і затьмила Сонце. Стало темно чи то від бурі, що насувалася, чи від диму та пилюки, що кублилися на березі річки. Сильний гуркіт грому роздався над розгніваним Дніпром.
По коліна у воді стояв спітнілий чоловік з брудною бородою і засмаленим волоссям. Це був воїн Великого князя київського. Він відштовхував Перуна, ідола язичників, подалі від палаючих берегів, де горіли писання і роздавався плач і скрегіт язичників, яких силою намагалися запнути в річку.
- Ану, геть! - почувся голос воїна з річки. Він з силою відштовхнув жінку, яка з криком та плачем чіплялася за Перуна, намагаючись захистити свого Бога. Безжальна рука воїна схопила меч, замахнулася і біла сукня жінки просочилася червоними плямами крові. Жінка упала на берег річки. Ноги її омивали кроваві дніпровські води. На обличчі застигла ненависть. Адена відчула запах крові і її почало нудити. Та раптом через усе небо пролетіла, наче вогняна куля, шарова блискавка, роздався гримучий звук грому. Знову блискава, знову грім, що уже на третій раз заглушив крик воїна, і за мить його мертве тіло хлюпнулось у холодну воду і зачепилося за Перуна. Високо піднялися великі, могутні хвилі, і, здавалося, діставали неба. І ось, велика хвиля покотилася до берега. Вона вмить схопила мертве тіло жінки та підняла його високо до неба, одночасно ховаючи на своє дно убитого блискавкою воїна. Хвиля почала віддалятися від берега і десь уже далеко, поміж мутними дніпровими водами, Адена побачина виринаючого Перуна та білою цяткою виднілася жінка, що боронила свого Бога.
Здавалося, краплі води від дніпрової хвилі оросили обличчя Адени і вона прийшла до тями. Страшні події того часу відкрилися перед нею. Мурашки побігли по її спині... Відкривши очі, дівчина на мить завмерла, холодний піт струмочком збігав по її щоці. Адена витерла рукавом халата обличчя. Можливо, це покотилися сьози з очей дівчини ... Фідель відчувши стан господині, лизнув їй ногу, вискочив на крісло та вмостився зручненько поруч.
На колінах Адени лежала розкрита Біблія. "Євангелія від Марка (Мк 14:22-24)", - перше, що побачила дівчина після видіння.
"...Ісус же сказав до них: Істинно говорю вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не будете мати в собі Життя..."
Адена розмірковувала над тим, що мав на увазі Ісус, коли говорив про обряд Святого Причастя, який, в обов"язковому порядку, повинен здійснювати кожний свідомий християнин після Святої Ісповіді та Каяття ...
"Невдовзі після Тайної вечері, розіп"ятий на хресті Ісус, помирав важкою смертю, стікаючи кров"ю. І цим спас усіх людей. Так говорить Біблія. А священники наголошують, що своїм життям ми завдячуємо важкій сметрі Ісуса - Сина Божого." Адена ще раз перечитала рядки... "Ісус наказував істи смертне Тіло і пити смертну Кров, щоб мати Життя в собі"... Хм.. Життя в собі - це душа, яка живе в тілі, а завдяки крові працює серце... Але чому їсти Тіло і пити Кров?"
Адена обережно переклада Біблію на стіл, і погладивши Фіделя, вийшла на балкон, глянула на чорне небо, всипане зорями. Тисячі зірочок прикрашали чорну височінь, тільки не видно було Місяця. Саме в цю ніч станеться велике диво: народиться Молодик, наступить нова Фаза. А тим часом, Земля, окутана нічною тишою, готувалася до сну. Дівчина оглянула поглядом великих чорних очей околицю і привідкрила балконне вікно. "А що, якщо мова йде про Карму? Круг вічного переродження...?", - продовжувала міркувати дівчина, зайшовши до кімнати. Вона ще раз глянула на Біблію, що лежала розкрита на столі біля ноутбука. "Варто спробувати логічно довести цю версію", - Адена пригадала на мить уроки геометрії, де будь-яку версію, теорію потрібно доводити та логічно обгрунтувати.
Вона знову сіла на стілець, закинувши ліву ногу на сидіння. Фідель ліниво зістрибнув з крісла і подався в куток біля ліжка. "Ісус важно помирав, він мучився, стікав кров"ю... Усі люди потрапили в кармічну залежність від Нього... Його Тіло і Кров померли, а душа відправилася на Небо. Це вже потім відбулося Воскресіння і Піднесення на Небо. Спочатку була смерть... Згідно Законам Всесвіту, щоб душа звичайної людини повернулася знову на Землю, потрібно заробити Карму, добру чи погану, це все інше питання... Усі відреклися від Ісуса... Він помер. Отже усі люди заробили погану Карму перед Ним. І тепер їхні душі змушені після своєї смерті знову повертатися на Землю і відпрацьовувати свою Карму. Повернення душі на Землю можливе тільки за умов народження нового тіла. То який буде висновок?"
Адена опустила ногу і відкинулася на спинку крісла. "Кожного разу, здійснюючи Священний обряд Причастя, християни промовляють свої гріхи, і свідомо каються в них, тобто, смиренно приймають наказання за свої дії, тим самим відпрацьовують свою Карму. І цей процес триватиме допоки всі люди будуть грішити. Поки на Землі будуть грішники, звичайно, в межах Християнского егрегора, доти тут буде життя земне в тілі людей... Як тільки люди перестануть грішити, всі стануть праведниками, Карма закінчиться, переродження припинеться, прийде кінець світу, точніше, кінець Християнському егрегору і настане "Життя Вічне" ...Не просто так говорив Великий Шевченко:
"... О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся... але не каюсь!.."
Адена усміхнулась: "Великий Кобзарю, ти знав щось таке, за що тебе звуть Великим! Чого тільки варта одна фраза: "Караюсь, мучуся... але не каюсь!"
Дівчина потягнулася в кріслі, сон її перемагав. Вона закрила Біблію і обережно поклала її на полицю. Потім відкрила ноутбук. На екрані красувався годинник і показував пів на першу ночі. "Ще кілька хвилин... Заляну тільки в електронну пошту і піду спати", - пообіцяла собі Адена. Вона відкрила папку "Вхідні" . Серед кількох нових повідомлень був лист від Володимира. Відкривши мейседж, прочитала:
"Я близький до розгадки твого коду 0323. Тут не все так просто. Двома словами не опишеш. Треба зустрітися. Настав час Великим Змінам. Я повинен розповісти тобі про все"
"Гаразд!" - відписала сонна Адена.
У неї було багато питань до Володимира, та вже пізно. Дівчина закрила ноутбук. В кутку біля ліжка солодко сопів Фідель. Вона потягнулася, солодко зівнувши, зняла халат і лягла на білосніжну шовкову постіль, погасивши світильник. М"яке покривало огортало тіло. Скоро настане "Завтра". З такою думкою Адена полинула у світ снів, де на неї уже чекала несподівана зустріч з важливими людьми.
Важко збагнути, але через сон люди мандрують різними світами, зустрічаються з минулим, бачать майбутнє. Куди цього разу потрапить Адена, поки що залишається загадкою. На неї чекає дивовижна подорож у світ сновидінь і довгожданна зустріч.
Немає коментарів:
Дописати коментар