Велика Заміна

                      

                       Київський ранок радував людей весняною сонячною погодою. Легенький вітерець, повіваючи, наче обіцяв, що проганятиме сьогодні спеку і кияни та гості столиці зможуть насолоджуватися чудовою травневою погодою.  

    

                       Поки більшість людей ще бачили сни, двірники уже підмітали вулиці, приводили в порядок дворики. Садівники доглядали кущі та клумби з квітами. З міста вже виїхали мусоровози. Чисте, прибране місто зустрічало новий день. 

                       Адена сиділа за кухонним столом, пила ароматну каву, тримаючи чашку в лівій руці. Правою рукою листала на сенсорному екрані стрічку новин в соціальній мережі. Раптом сигнал телефона заставив дівчину перейти в меню "Повідомлення". 

                      "О, новий лист від Володимира!", - подумала Адена "Мабуть, йому також не спиться в такий чудовий ранок"

                       Вона, не поспішаючи, відкрила повідомлення.

                       "Ти бачила сьогоднішнє Небо на світанку? Здається, стихія Небесної Води хоче подружитися з тобою. Пам"ятай, ти повинна готуватися до Великих Змін. Детальніше розповім під час зустрічі сьогодні у "Відьма-барі" в другій половині дня"

                       Все це нагадувало пригодницьку казку з чарівними елементами, в яку важко було повірити молодій дівчині з добре розвиненим логічним мисленням. Але звідки Володимиру відомо про Небо? Цікавість брала своє і вона почала писати відповідь:                       "Згода"

                       Адена відправила повідомлення, продовжуючи смакувати запашну каву, аромат якої виходив на вулицу через відчинене вікно і розсівався аж ген за столітніми деревами. Фідель сидів поруч, з нетерпінням чекаючи на ранкову прогулянку. 

                        По вулицях старого Києва проїжджали машини, це поспішали в свої офіси люди. Ще кілька століть назад тут роздавася стукіт кінських копит та грюкіт карет, в яких сиділи купці, клерки, вельможі. Зараз роз"їжджають дорогі красиві автівки бізнесменів, депутатів, керівників великих компаній. Саме так роздумував Джорж, сидячи на задньому сидінні великого чорного джипа. Його водій Ілля чудово справляється зі своїми обов"язками. Ніколи не задає зайвих питань, знає коли потрібно увімкнити прийомник та на якій хвилі, і завжди має під рукою все, що небхідне Джорджу: зарядне устройстро для мобільного телефона, флеш-накопичувач, серветки, і навіть цигарки. За це Джордж дуже цінує Іллю. В Київ приїхала делегація науковців, професорів у галузі ядерної безпеки Європи і Джорджу додалося багато роботи. Але сьогодні він повивнен знайти час для своєї дівчинки. Джордж дістав телефон і почав переглядати останні фото Адени. Що в ній є такого особливого, що заставляє його постійно думати про неї? Її яскрава зовнішність нагадує Відьму і це будоражить його фантазію.

                     - Паркуватися на стоянці чи заїжджати на парковку? - запитав Ілля.

                      - На стоянці. Через 30 хвилин будемо їхати на Солом"янську площу, у мене там зустріч. Нікуди не відходь, - дав розпорядження Джорж своєму водієві. 

                        Автомобіль зупинився. З передніх дверей вийшов Ілля, обійшов машину, він відчинив задні двері Джорджу. Той, непоспішаючи вийшов зі свого автомобіля. Глибого вдихнув ранкового свіжого повітря і направився до входу великої будівлі, де знаходився його офіс. По дорозі він привітався з двірником:

                        - Доброго ранку! Що у нас нового? 

                        - Сьогодні вдосвіта було на диво чисто у дворі. Йдемо в Європу, - усміхнувся двірник.

                       - Так, йдемо. Гарного дня! 

                       Джордж завжди вітався з двірником і поважав його професію. Адже потрібно прибирати двори і дбати про чистоту вулиць, - це і є служіння людям. Підіймаючись ліфтом вверх, він роздумував над тим, як швидко пролітають дні, змінюючи один одного і як давно він не відпочивав. Чоловік відчував себе втомленим і виснаженим. Але він повинен, зобов"язаний, він справиться.

                        А десь за кілька десятків кілометрів від цетру древнього міста Адена уже вигулювала свого домашнього улюбленця у весняному лісі. Фідель, пробігаючи стежиною, бавився, як дитина. Він збивав росу з високих трав, ніби збираючи на себе краплини дощика. 

                      - Фідель, перестань, ти зовсім мокрий! - посміхаючись, сказала Адена, тримаючи на поводку собачку.

                     Песик озирнувся і продовжив свою гру. В лісі, крім Адени і Фіделя були ще люди, які здійснювали ранкову пробіжку, а дехто також вигулював своїх собак. Всі знали один одного в обличчя і час від часу віталися, киваючи головами. Рапом Фідель звернув на вузеньку стежину і кинувся в кущі. Адена пішла за ним. Він чіпляв на свого животика брудні чорні листочки, що не встигли перегнити з осені. Звернувши за старою сосною, із розвоєним стовбуром, песик ринув у кущі.

                      А в центрі міста життя уже кипіло. В своєму офісі сидів Джордж і пив ранкову каву, переглядаючи план робти на сьогодні. Офісні працівники метушилися на своїх робочих місцях, хтось роздруковував тексти із листів електронної пошти, хтось кудись телефонував, а дехто готував звіти перед початком наради, кожний виконував свою роботу. Допивши міцне еспрессо, Джордж розпочав ранкову нараду. 

                     - Ану виходь звідти! - Адена потягнула за повідок. 

                     Фідель тримав у зубах маленьке чорне пташеня. Він поклав його перед ногами Адени. Це було маленьке вороненя. Дівчина взяла його в долоні і оглянула. В пташеняти зламано ліве крило. Воно поглянуло на дівчину своїми маленькими чорними оченятами, ніби заглянуло в саму душу дівчини. Серце Адени стиснулося. Вона відчула біль вороненяти, як власний... Та що там, Адена бачила як мучиться бідна пташка і у неї не залишалося іншого вибору, як забрати його додому і полікувати. Вона обережно, намагаючись якомога менше задівати травмоване крило, взяла вороненя в долоню лівої руки, по материнськи пригорнула до себе. Відчувши тепло і безпеку, пташеня заспокоїлося і причаїлося. Адена дивилася на нього поглядом, сповненим любов"ю.

                        - Ну, що Фідель, тепер у нас житиме Севастьян. - Так назвала дівчина вороненя. Пташка тільки лупала чорними очима і навіть не намагалася вирватися з рук. Повертаючись додому, дівчина проходила через вахту. 

                       - Лісова знахідка? - запитав дядько Юра. Сьогодні була його зміна чергувати на вахті.

                       - Так, от що тільки з ним робити, поняття не маю. Буду телефонувати у ветеренарні поліклініки, може спеціалісти порадять що.. Та й клітка йому потрібна. 

                        - Не факт, що виживе... - з жалем у голосі промовив Юрій.

                        Адена з Фіделем зайшли до під"їзду. 

                        Тим часом закінчилася нарада. Джордж відчував сильне бажання побачити свою Адену, обійняти її. Але попереду була важлива зустріч з Віктором, який керував відділом безпеки на атомній електростанції. "Після зустрічі зателефоную їй" - подумав Джордж і направився до ліфта. На вулиці його вірно чекав Ілля. Побачивши Джорджа, він кинувся відчиняти задні двері автомобіля. 

                        - Я сам відчиню, заводь, треба поспішати. - сказав Джордж не відриваючи погляду від папки.

                         Ілля сів за кермо, зачинивши передні двері автомобіля і завів мотора. Джордж, перекладаючи папку з важливими документами в праву руку, раптом зник за машиною. Роздався зойк. Ілля швидко оббіг авто. Біля відчинених дверей лежав Джордж зі скривленим обличчям. Ілля, подавши руку, допоміг йому встати.

                         - Все гаразд? -запитав стурбований водій.

                        - Рука болить, мабуть вивих. Є кілька запасних хвилин. Будуй маршрут на Солом"янську площу через найближчий травматологічний пункт.

                       З цими словами Джордж сів у авто на заднє сидіння. Ліва рука набрякла і набула синюшного кольору. Джордж стискаючи зуби терпів страшенну біль. Ілля мчав вулицями, зрідка зупиняючись на світлофорах. Ось і державна поліклініка.

                      - Перелом, - промовив лікар, розглядаючи фотоплівку рентгенівського знімку у маленькому кабінеті з сірими стінами, - Будемо накладати гіпс. 

                      Роздався гудок мобільного телефона у кишені Джорджа.

                      - Негайно вимкніть телефон! Ви в лікарні! 

                    Джордж дістав телефона і передав його у руки Іллі, що супроводжував його в лікарні. Ілля зрозумівши, що має робити, вийшов з телефоном на вулицю. 

                     - Це водій Джорджа. У нас ЧП. Ми затримаємось. 

                       З цими словами Ілля сів у авто і чекав Джоджа.

                      - Алло, це ветеренарна поліклініка? Я знайшла в лісі пташеня... Не лікуєте птахів? Жаль... А куди порадите звернутися? В зоопарк? Дякую!, - Адена телефонувала уже в третю ветеренарну поліклініку. Останній дзвінок - в зоопарк.

                        - Це київський зоопарк? Я тут пташенятко знайшла..., - Адена замовчала, вислуховуючи відповіді рацівника зоопарку. 

                       Їй пропонували декілька варіантів, які передбачали малоутішні результати. Доведеться впортатися самостійно. Адена дістала медичний спирт, бинт і заходилася обробляти рану на крилі пташеняти. Потім розламала дерев"яну зубочистку. Це слугуватиме за шину. Перев"взала крило. Тримаючи в руках пташеня, дістала із гардероба коробку з-під туфель із дирочками збоку. Поклала всередину коробки вороненя. 

                       - Побудеш тут, поки я працюватиму. А ти, Фідель, залишаешся за старшого.

                       Адена взяла сумку і вийшла на вулицю. Йдучи у школу, вона думала про Джорджа. Її сильно тягнуло до нього. Вона дістала телефона, щоб зателефонувати йому, почути його голос. На екрані висвітилося повідомлення від нього:

                       "У мене ЧП. Зламав руку. Уже наклали гіпс. Тримаюся. Після зустрічі заїду до тебе у школу. Зможеш вийти?"

                      "Звичайно! Як ти себе почуваеш? Знаешь, перелом на рівному місці - це якийсь знак. Моживо, це вберегло тебе від  чогось надзвичайно поганого. Тримайся. Цілую тебе!" - пальці Адени швидко рухалис по екрану телефона.

                        Пишучи повідомлення, вона пригадала, що бачила постать Джоржда уві сні, коли була у дідуся. На мить їй здалося, що вона знає, що мав на увазі дідусь, коли говорив про Великий Порядок і Гармонію Всесвіту. Вона знає, що треба зараз робити.

                       Адена відчула невидимий зв"язок між знахідкою у лісі і травмою Джорджа. Її переповнило дивне відчуття, серце почало стискуватися. "Вороненя... Ось і вихід... Таке маленьке, але вже таке улюблене..." , -з сумом подумала дівчина. Вона рішуче повернулася і попрямувала в сторону дома. "Доведеться сьогодні запізнитися на роботу. Ні, не запізнюся, я все встигну!" Вона крутнула годинника на правій руці і пришвидшила ходу. Не чекаючи ліфта, Адена побігла сходами вверх. Фідель, зачувши кроки господині розпочав лаяти.

                        - Фідель, цить! - дала команду Адена. Вхідні двері за нею захлопнулися.

                        Не знімаючи взуття, вона, пройшовши через коридор, зайшла на кухню. В коробці шуміло пташеня. Воно бартихалося, стукало клювом в стінки коробки. Адена взяла його на руки. Шия пташеняти почала звиватися змійкою, голова викручувалася в різні сторони. Вороненя роззявляло клювика, намагаючись вхопити ковток повітря. Адена залила в клюв воду та все марно. Вода виливалася на зовні, організм пташеняти її не приймав. Знову глибокий дих. Пташеня звивалося в муках.

                       - Та що з тобою відбувається? Я не можу тебе врятувати! Але я знаю, кому потрібна твоя невинна і чиста душа, і кого я можу повернути, відавши за це твою душу.  

                       Адена знала, що для того, щоб не порушити Гармонії і Порярку, щоб не створити Хаосу, потрібно щось віддати, рівноцінне тому, що хочеш отримати. Вона почала нашіптувати дивні латинські слова. Пташеня роззявило клювика востаннє, його шия викрутилася на 180 градусів, і мертве тільце упало на долоні дівчини. 

                       Небо почало затягуватися темними важкими хмарами, що звідусіль, наче атакували Сонце, закриваючи його світло. Звівався сильний холодний вітер. Верхівки дерев гойдалися, нагинаючись від буревію. По небу, ревучи, роздався грім. Насувалася буря.

                        - Що за чортівщина? - вилаявся Ілля за кермом авто, в якій сидів Джордж, - Ви це бачите? Горить автомобіль Віктора!

                        - Матінко Господня! Якби не перелом, я сидів би зараз сидіти там, чи горів би! 

                       Вогонь намагалися загасити пожежники. Поліція нікого не підпускала до місця, де горів автомобіль. Недалеко від пожежі лежала відірвана стопа Віктора. Всі зрозуміли: авто було підірвано. До місця пригоди під"їжджало телебачення.

                       - Розвертайся! Ми тут нічим не допоможено. Додому...- з сумом промовив Джордж. 

                       Він відкинувся на спинку заднього сидіння. Джорж не бачив вулиць через які мчався його автомобіль. Перед очима, наче кадри кінофільму пробігали короткі зустрічі з Віктором. 

                        Адена поклала мертве тіло пташеняти в коробку. І, сівши на крісло за кухонним столом, наче завмерла. Її онімівші руки лежали на колінах.

                        - От і все, - промовила дівчина. 

                        Вона знала, що за ці лічені хвилини відбулася Велика Заміна. Збережено порядок Всесвіту. Їй вдалося це зробити. Але радості дівчина не відчула. Їй було жаль пташеняти, яке нещодавно вилупившись із яєчка так і не відчуло радості польоту, не побачило всієї краси Величного Києва зі своєї пташиної висоти.

                        Тим часом місто продовжувало жити своїм життям в шаленому темпі. Всі погомоніли про зрив автомобіля в центрі столиці і скоро уже забули про Віктора і те, яку надзвичайну місію він виконував, перебуваючи на Землі. 

                       Тільки Джорж відчув справжю цінність Життя і надзвичайну силу Миті. За Мить можна втратити Життя, а можна врятувати його. Він знав, що перелом руки  - це знак. Випиваючи уже третю склянку віскі, він розмірковував про цю неприємну ситуацію і на мить йому здалося, що перелом став перепоною між його Життям і Смертю. Щось подібне йому говорила Адена."П"яні думки, чи думки п"яного чоловіка" - подумав Джордж, погойдуючись у кріслі. В правій руці була склянка з віскі, а погляд застиг, вказуючи, що думки його блукають десь далеко. "Якась чортівщина" - з цією думкою Джордж поринув у світ сновидінь. З перехиленої склянки тоненькою струйкою на підлогу виливалося віскі... 

                         Адена глянула на циферблат годинника. Було о пів на дев'яту. Початок дня вже наповнений різними подіями. Дівчина ще встигала в школу. Сьогодні будуть незвичайні уроки. Її є чому навчити своїх учнів. Сьогодні вона розповість їм про найбільшу людську цінність - цінність Життя на Землі.