Літальник

Ніч видалася неспокійною. Небо готувалося до народження нового Місяця. В кутку кімнати біля ліжка солодко сопів Фідель. Адена лежала на животі, спиною доверху. Її ліва рука звисала з ліжка і кінчиками пальців торкалася підлоги. З-під ковдри виглядала ніжка. Темні локони розкинулися по білосніжній подушці, оголяючи ліве плече, в яке врізалася тоненька брителька нічної сорочки.

Адені снився дивний сон, начебто, вона, босоніж прориваючись через згусток Тьми, опинилася в дивному місці, огорненому Мороком і Сірістю. Розріджене повітря заставляло дихати глибоко і часто. Дівчина оглянула дивну місцевіть. В темноті де-не-де виднілися контури сірих одиноких дерев. На пеньку, між деревами, сидів її дідусь і щось тримав у своїх старечих покручених руках. Він пильно оглядав дивну дерев'яну річ з усіх боків. 

- Дідусю, як ми давно не бачилися! З тих пір як ти пішов із Землі, я жодного разу не бачила тебе в снах... Тут так темно і похмуро. Що ти тут робиш? - здивовано запитала Адена, обійнявши старого за плечі.

- То нічого, я вже звик. Тут не так і погано. Я давно на тебе чекаю, внучко. Щось ти забарилася. Я виготовив для тебе новий інструмент! Натуральне дерево, ручна робота. З його допомогою ти зможеш літати.

Дідусь протягнув Адені дивну дерев'яну річ. Вона ніколи раніше не бачила такої штуковини.

- Спасибі, дідусю! А як вона працює?

Адена намагалася вгадати принцип роботи цієї штуковини, та нічого путнього не йшло до голови.

Дідусь усміхнувся і лагідно сказав:

- Бери в руки літальника, - так дідусь назвав цю дерев"яну штуку. - Стань сюди своїми ніжками. Тепер дай команду: "Вверх і прямо". От і вся мудерація.

Адена ступила ніжками в отвір між дерев'яними латочками і, наче в дитинстві, очікуючи дива, схвильовано і трохи невпевнено, вимовила:

- Вверх і праворуч.

Раптом вона відчула, що здійнялася над твердинею і рвучко відлетіла вправо.

- Ой, - перелякалася дівчина, - Зупинись!

З цими словами літальник слухняно опустився на твердиню. Дідусь задоволено посміхався.

- Оце так! Я злетіла! Ти це бачив? - Адена не вірила власним відчуттям польоту.

- Так. Але цій штучці потрібна підзарядка. Є три місця в Києві, де можна зупинитися і підзарядити літальник. Він заряджається швидко. Кілька земних секунд зупинки і ти знову можеш літати.

Дідусь назвав Адені, де знаходяться станції підзарядки літальника. Мабуть ви всі подумаєте, що це Лиса гора. Але я розчарую вас. Зовсім ні. На велике здивування Адени, перша станція підзарядки, згідно слів дідуся, знаходилася неподалік від станції метро Шулявка, друга - біля старого моста, що з'єднує Лівий та Правий берег Дніпра. А третя... - нехай це залишиться невеликою таємницею. Можу сказати, що тисячі киян щоденно проходить через місце підзарядки дивного літальника.

Адена сиділа на твердині біля пенька та уважно слухала дідуся про дивний винахід. Раптом вона побачила за його спиною знайому постать. Це був Джордж. Адена, невірячи своїм очам, запитала дідуся:

- Що тут робить цей чоловік? Чому він тут, в іншому світі? Йому тут не місце. Він повинен бути на Землі!

- Внучко, кожен знаходиться там, де повинен бути, в цьому і суть Великого Порядку.

Постать Джорджа приближалася, але близько не підходила.

- Адено! Адено! - почула дівчина знайомий голос. Це гукав Джордж. І раптом постать почала віддалятися в непроглядну Тьму.

- Дідусю, йому тут не місце. - продовжувала протестувати Адена. - Він потрібен на Землі!

- Внучатко моє дороге! Ти зараз вередуєш, як маленька дівчинка. - Лагідно, але дуже серйозно промовив дідусь. - Є баланс Всесвіту. Якщо його порушити, виникне Хаос. Кожен знаходиться там, де потрібно! Краще потренуйся літати. Це для тебе зараз важливіше. А я піду, пора вже мені повертатися.

Адена не знала, як їй вчинити. Бігти в непроглядну Темноту за Джорджом? Продовжувати вередувати? Родумуючи над тим, як правильно вчинити, вона переступила латочку і опинилася в отворі літальника.

- Вверх і прямо! - впевнено скомандувала дівчина.

Літальник беззвучно піднявся. Адена відчула як вітер тріпав її волосся, шмигав по обличчі. Прохолода нічного повітря огортала її тіло та відзивалася мурашками на білосніжній шкірі. А її нічна сорочка розвівалася над Землею. Літальник проривався через дивні згустки та комки. Дівчина безшумно та швидко летіла над висотками, деревами та кущами. Адена командувала:

- Повільніше! Праворуч! Вверх! Швидше!

Далеко внизу під її тендитними ніжками миготіли електричні лампи. Вони освітлювали станцію метро Шулявка.

- Вниз і прямо! - вигукнула Адена. Апарат потрібно було підзарядити.

Літальник стрімко опускався все нижче і нижче. Раптом він завис в повітрі. Адену на мить охопила паніка. Та несподівано літальник почав підніматися вгору і стрімко набирати швидкість. Апарат було підзаряджено і дівчина продовжила Путь додому. Вона летіла над тисячами ламп, що освітлювали велике місто в цю темну безмісячну ніч, та під мільйонами Зірочок, що височіли далеко в Космосі.

Адена приближалася до багатоповерхового великого білого будинку. "Вниз і прямо!" - командувала вона. "Зупинись!" - дала наказ дівчина біля відчиненого балконного вікна, що належало квартирі, де вона мешкала. Літальник завис у повітрі. Адена підняла поли своєї нічної сорочки, і правою ніжкою уважно переспупила через вікно. Дівчина, опинившись на підвіконні, взяла у руки літальника, що продовжував висіти в повітрі. З легкістю вона зістрибнула з підвіконника на підлогу, уважно поклала літальника в кутку і пройшла через відчинені балконні двері. 

В кімнаті було темно. Адена сіла на ліжко, втомлена після тривалої подорожі. Від шороху прокинувся Фідель. Він здивовано поглянув на господиню, і підійшовши ближче, став на задні лапки, а передні поклав на коліна дівчини і лизнув її ліву руку.

- Фідель, чого тобі?

З цими словами Адена прокинулася, відганяючи сновидіння. Її ліва рука, яку облизував Фідель, звисала з ліжка. Від відчинних балконних дверей віяло холодом. Адена повернулася, глянула на екран телефона. 3.40.

Світанок. По стінах кімнати бігали дивні вогники, наче хтось із вулиці світив ліхтариком. Дівчина піднялася і вийшла на балкон. Вона заглянула в куточок, чи бува, там не лежить літальник. Але дивного дідусевого подаруночка не було. Він залишився в її казковому сновидінні. Дівчина глянула вниз. Хтось, прихрамуючи, ходив під її вікном і світив ліхтариком. Вона впізнала постать дядька Юрія. В руках він тримав лопату "Що можна шукати з ліхтариком посеред ночі?" - подумала Адена і продовжила спостерігати. Чоловік поклав на землю ліхтарика і почав швидко копати. Незадовго в його руках опинився невеличкий ящик. Адена побачила на темній коробці цифри, написані білою фарбою: 323. Дівчина на мить завмерла  від подиву. Це частина того дивного коду, над яким вона ламала голову. Чоловік оглянув знахідку, загорнув ногою яму і, взявши лопату, подався геть. 

                         Невже теємниця коду ховалася в цьому маленькому ящику? Дівчина не могла у це повірити. Розгадка була зовсім близько. Але що було у тій коробці, залишалося для Адени таємницею.

                         Тим часом почало розвидати. На темному похмурому небі, щільно затягнутому чорними хмарами з"явилося червоно-оранжева пляма. З кожною секундою пляма збільшувалася, розширювалася. Наче жіноче лоно готується до народження нового життя, так небо готувалося народити новий день. 

                            Хмари повільно розступалися в різні боки, забираючи за собою пітьму ночі. Раптом, на небі, звідки не візьмись, з"явилася біла легка хмаринка. Вона, повільно пливучи, заступала собою небесне лоно, звідки намагалися пробитися перші слабкі сонячні промінці. Хмаринка зупинилася над лісом і її форма почала змінюватися. Адена побачила на синьому небі білу, напівпрозору хмаринку-сердечко і посміхнулася. Здавалося, це сердечко - небесний подарунок для саме для неї.  

                            Недовго милувалася дівчина небесним сердечком. Із-за лісу почали насуватися темні хмари, недаючи змогу сонячним промінцям освітити належним чином Землю. Здавалося, небо здригається в потугах. Спостерігаючи за дивними небесними картинками, що змінювали одна одну, наче кадри кінофільму, дівчина побачила серед насупленого неба чоловіче обличчя. До неї із небесної висоти посміхався старий чоловік з довгим хвилястим волоссям. Його добрі сірі очі дивилися на дівчину і лагідно посміхалися. Обличчя було видно так чітко, що Адена змогла роздивитися зіниці добрих старечих очей. Великі ніздрі небесного обличчя, здавалося, що роздувалися, і легенький вітерець затріпотів темними локонами дівчини. На вустах застигла доброзичлива посмішка. Здавалося, старець бажає їй доброго ранку. Кілька хвилин обличчя красувалося на небі, ніби сам Бог вийшов подивитися на свої створіння та благословити новий день.