3. Буря на Дніпрі

                       Сонечко готувалося сідало ген за обрій. Своїми ласкавими променями, наче пестило пелюстки троянд, що росли кущами біля веранди великого дерев"яного будинку. По обидва боки доріжки, викладеної камінними плитками, квітнули піони, іриси. Доповнювали солодкі квіткові пахощі кущі жасмину та бузку, що красувалися біля самих воріт, через які зайшов Володимир. Зачинивши по господарськи ворота, він оглянувся і побачив, як на веранді за столом, вкритим лляною скатертиною, порається Адена. Промені сонця лягали на її вибілене ллянне плаття і від цього, здається, воно сіяло. Зігнувшись над столом і перебираючи стеблини пахучих рослин, жінка час від часу відкидала довгу чорну косу, що спадала на край стола. Кілька секунд Володимир постояв біля воріт, милуючись красою дружини і непоспішаючи, попрямував доріжкою до будинку. 

                      - Який дивний аромат заповнює все наше подвір"я! - сказав Володимир, піднімаючись гранітними сходами на веранду.

                      - О, ти, як завжди, несподівано! Це трави для витяжок та відварів. - відповіла Адена, обережно відкладаючи зілля на стіл. Витерши руки в серветку, вона повернулася до чоловіка та підставила свої пухкі губи для поцілунку.

                      Володимир, міцно обійнявши дружину, пристрасно поцілував її рожеві вуста. Пригорнувши Адену до себе, чоловік сказав, жартуючи:

                      - Зараз початок 19 століття, а ти все возишся зі своїми травами, наче в середньовіччі!

                      - Ніщо не зможе замінити унікальності тих хімічних речовин, що знаходяться у цих рослинах, - ніжно сказала Адена, кокетливо поглядаючи на чоловіка, - Дивись, -продовжила жінка, звільнившись з обіймів чоловіка і повернувшись до стола:

                     - Оце чебрець, - емоційно сказала жінка, вибравши гілочку ароматної трави і піднесла її до носа чоловіка. 

                     - Приємний аромат! - погодився Володимир. - А це, мабуть, м"ята. - продовжив Володимир жартуючим тоном.

                    - Так, а ось це.., - продовжила жінка, взявши гілочку чортополоху, але Володимир перервав її розповідь поцілунком, потім, підхопивши на руки, поніс до будинку. З правої руки Адени випала гілочка чортополоху, упала на підлогу біля вхідних дерев"яних дверей.  

                    

                       Вечоріло. Сонечко сідало за обрій. Через прочинене на кухні вікно багатоповерхівки до Адени з вулиці долинав сміх дітей вперемішку з їхніми суперечками та сперечаннями. 

                       Дівчина сиділа за столом, накритим білою ллянною скатертиною. Тонким ніжним ароматом наповнював кімнату маленький букетик із сухих трав, який стояв у декоративній  вазі. Тут були і чортополох, і ароматний чебрець, і м"ята, що доповнювала аромат свіжістю, пахучі квіти жасмину. Всередині ваза наповнена кавовими зернами, голочками кедрових шишок, сухими стружками імбиря. Суміш такого наповнення вазочки видавала дивний аромат, що переплітався із запахом трав. На столі стояв чайник із прозорими боками, через які виднівся красивий золотисто-коричневий колір ароматного напитку. Це був смачний зелений чай із домішками м"яти, імбирю, лимону та зеленого лайму. Біля чайника стояла тарілочка з печивом. 

                      Адена допивала ароматний чай із фарфорової білої чашки. Раптом до кухні забіг Фідель з поводком у зубах. Він хотів гуляти, йому не терпілося швидше вибігти на вулицю і тому песик підганяв дівчину смішними собачими звуками, схожими на гарчання, наче хотів сказати: "Господине, швидше одягайся і гайда на подвір"я!" Дівчина всміхнулася, прибрала посуд зі столу, одягнула нашийник на собачку, причепила до нього поводок, і вони удвох подалися на вулицю, де гомоніла дітвора.

                     - Фідель! - кричали хлопчики та дівчатка, - дивіться, на вулицю вийшов Фідель! Хто перший добіжить до нього?

                       Старші та молодші діти, побачивши Фіделя, прибігли, щоб погладити його пухнасту спину, пощипати хвостика. Песик не дуже любив  такі ніжності. Він почав швидко втікати від дітей, але був на поводку в господині, тому йому довелося намотувати круги навколо Адени. Хлопчики та дівчатка, сміючись, доганяли його. Фідель, щодуху втікаючи, косо поглянув на господиню. Адена зрозуміла цей погляд, і покликала собачку до себе. 

                        - Фідель, до мене!, - дала команду дівчина, і присівши, підставила руки. 

                        Захеканий песик швидко застрибнув на руки господині і вдячно лизнув її щоку. Він врятований від цих невгамовних хлопчаків і дівчаток, які хотять задавити його своєю ніжністю. Адена з собачкою на руках подалася до лісу.    

                       Це був незвичайний, віковий ліс. В ньому панувала атмосфера старої казки про Бабу Ягу, сиву Відьму, старого Вовка, зеленого Оха.  Тут росли різноманітні лікарські рослини, густі кущі та дивні, покручені дерева. Ось, наприклад, із одного кореня клена пнуться до неба три повноцінні стовбури, наче три богатирі стоять на сторожі старого лісу. А он старий товстий стовбур сосни обвитий навкруг, наче змією, тонким стовбуром клена. Стоять два дерева, ніби обнялися. Ген височіють столітні дуби. Гілка одного дерева врослася в стовбур іншого, немов злилися два дуби в єдине ціле і так застигли на віки. А з іншого боку стежинки, що в"ється змійкою між дерев, стоїть дуже цікава сосна. Її товстий старий стовбур округлюється на висоті двох метрів від землі, а потім розходиться двома тоншими стовбурами, наче стрункі жіночі ніжки впираються в небо. На окраїні лісу красуються білокорі берези, а поруч, опустила свої віти, наче довгі сиві коси, стара верба. Здається, ось із-за хащів, що розляглися вждовж стежинки, вийде старенька Ягуся.

                         Красою і величчю дерев милувалася Адена. Фіделя більше цікавили тварини, жителі цього лісу. Песик зупинився на доріжці між деревами і почав голосно гавкати, звати господиню. Адена підійшла ближче і побачила посеред доріжки величезного равлика з будиночком на спині. Мабуть переходить на інший бік лісу. 

                       - Фідель, тихіше, не займай його,  бачиш, тваринка кудись поспішає.

                        Песик, наче, розуміючи слова господині, поспішив далі вперед. Та раптом звернув ліворуч  в густі зарості високої трави.

                         - О ні, Фідель. тільки не це! Ти зараз начіпляєш на свого пухнастого хвоста реп"яшків, і доведеться мені ввері вичищати твою дорогу шубку. Ану виходь швидше! 

                          І тут на допомогу прийшла пустотлива білочка. З висоти старого кедра, що ріс поруч, ця пустунка кинула шишку собачці прямо на спину. Фідель злякано відсахнувся і почав гавкати. Він дивився вгору на сосну, але там уже нікого не було, руда пишнохвоста пустунка заховалася між гілками старого дерева.

                         Намилувавшись вдосталь красою старого лісу, вечірнім щебетанням птахів, Адена та Фідель поверталися додому. Песик, дрібно перебираючи лапками, біг попереду. Дівчина тримала в руках поводок. В її голові блукали думки про дивний порядок цифр, які вона побачила на світанку. "Може, Біблія дасть підказку?", - подумала дівчина.

                        Пройшовши через двір, Фідель побачив компанію діток, яких ще не покликали додому батьки. Він попросився на руки до Адени. Чого тільки не зробиш для свого улюбленця! Дівчина взяла на руки песика і вони удвох зайшли у під"їзд. Біля ліфту метушився дядько Юрій. Побачивши Адену, він буркнув слова привітання і повернувся, щоб піти.

                     - Доброго вечора! - дзвінким голосом привіталася дівчина!

                     - Гарний песик! -  сказав Юрій і посміхнувшись, пішов геть.

                      Вдома Адену продовжували мучити думки про дивний код 0323. У пошуках відповіді вона дістала із полиці Біблію - священну книгу усіх християн і вмостилася зручніше в м"яке крісло, поправляючи халат. Вірний Фідель лежав на підлозі, біля її ніг.

                      Перегортаючи сторінки Біблії, дівчина думала про християнство. О, Християнский егрегор - жорстокий, войовничий, таємничий і пронизаний насрізь некромантією, магією, ненаситний, кровожадний! Скільки крові, енергії, життєвих сил віддано за нього та в ім"я Христа! Адена пригадала життєві історії Великомучениць Ірини, Катерини, які, будучи молодими сімнадцятирічними, дівчатами, були замучені власними батьками за те, що хотіли стати християнками. А скільки життів язичників погублено Володимиром Великим, князем київським та його дочкою Ольгою. 

                       Адена на мить закрила очі і перед нею, наче стрічкою кінофільму пронеслися події тих часів. Вона побачила себе в довгій лляній вибіленій сукні, з заплетеною косою на березі Дніпра. Перед її очима лежали мертві тіла язичників. Дівчина почула плач дітей, що залишилися без батьків, іржання коней, на яких мчали вершники князя, виконуючи його наказ. Стукіт копит, брязкіт ланцюгів приглушували стогони, плач і прокльони, що заповнили долину Дніпра. На небі скупчувалися грозові хмари. Вони затягували все небо. Із далека чувся гуркіт грому. Ось велика чорна хмара опустилася нижче над Дніпром і затьмила Сонце. Стало темно чи то від бурі, що насувалася, чи від диму та пилюки, що кублилися на березі річки. Сильний гуркіт грому роздався над розгніваним Дніпром. 

                       По коліна у воді стояв спітнілий чоловік з брудною бородою і засмаленим волоссям. Це був воїн Великого князя київського. Він відштовхував Перуна, ідола язичників, подалі від палаючих берегів, де горіли писання і роздавався плач і скрегіт язичників, яких силою намагалися запнути в річку.

                      - Ану, геть! - почувся голос воїна з річки. Він з силою відштовхнув жінку, яка з криком та плачем чіплялася за Перуна, намагаючись захистити свого Бога. Безжальна рука воїна схопила меч, замахнулася і біла сукня жінки просочилася червоними плямами крові. Жінка упала на берег річки. Ноги її омивали кроваві дніпровські води. На обличчі застигла ненависть. Адена відчула запах крові і її почало нудити. Та раптом через усе небо пролетіла, наче вогняна куля, шарова блискавка, роздався гримучий звук грому. Знову блискава, знову грім, що уже на третій раз заглушив крик воїна, і за мить його мертве тіло хлюпнулось у холодну воду і зачепилося за Перуна. Високо піднялися великі, могутні хвилі, і, здавалося, діставали неба. І ось, велика хвиля покотилася до берега. Вона вмить схопила мертве тіло жінки та підняла його високо до неба, одночасно ховаючи на своє дно убитого блискавкою воїна. Хвиля почала віддалятися від берега і десь уже далеко, поміж мутними дніпровими водами, Адена побачина виринаючого Перуна та білою цяткою виднілася жінка, що боронила свого Бога. 

                          Здавалося, краплі води від дніпрової хвилі оросили обличчя Адени і вона прийшла до тями. Страшні події того часу відкрилися перед нею. Мурашки побігли по її спині... Відкривши очі, дівчина на мить завмерла, холодний піт струмочком збігав по її щоці. Адена витерла рукавом халата обличчя. Можливо, це покотилися сьози з очей дівчини ... Фідель відчувши стан господині, лизнув їй ногу, вискочив на крісло та вмостився зручненько поруч. 

                        На колінах Адени лежала розкрита Біблія. "Євангелія від Марка (Мк 14:22-24)", - перше, що побачила дівчина після видіння. 

                        "...Ісус же сказав до них: Істинно говорю вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не будете мати в собі Життя..."

                        Адена розмірковувала над тим, що мав на увазі Ісус, коли говорив про обряд Святого Причастя, який, в обов"язковому порядку, повинен здійснювати кожний свідомий християнин після Святої Ісповіді та Каяття ... 

                      "Невдовзі після Тайної вечері, розіп"ятий на хресті Ісус, помирав важкою смертю, стікаючи кров"ю. І цим спас усіх людей. Так говорить Біблія. А священники наголошують, що своїм життям ми завдячуємо важкій сметрі Ісуса - Сина Божого." Адена ще раз перечитала рядки... "Ісус наказував істи смертне Тіло і пити смертну Кров, щоб мати Життя в собі"... Хм.. Життя в собі - це душа, яка живе в тілі, а завдяки крові працює серце... Але чому їсти Тіло і пити Кров?" 

                         Адена обережно переклада Біблію на стіл, і погладивши Фіделя, вийшла на балкон, глянула на чорне небо, всипане зорями. Тисячі зірочок прикрашали чорну височінь, тільки не видно було Місяця. Саме в цю ніч станеться велике диво: народиться Молодик, наступить нова Фаза. А тим часом, Земля, окутана нічною тишою, готувалася до сну. Дівчина оглянула поглядом великих чорних очей околицю і привідкрила балконне вікно. "А що, якщо мова йде про Карму? Круг вічного переродження...?", -  продовжувала міркувати дівчина, зайшовши до кімнати. Вона ще раз глянула на Біблію, що лежала розкрита на столі біля ноутбука. "Варто спробувати логічно довести цю версію", - Адена пригадала на мить уроки геометрії, де будь-яку версію, теорію потрібно доводити та логічно обгрунтувати.  

                            Вона знову сіла на стілець, закинувши ліву ногу на сидіння. Фідель ліниво зістрибнув з крісла і подався в куток біля ліжка. "Ісус важно помирав, він мучився, стікав кров"ю... Усі люди потрапили в кармічну залежність від Нього... Його Тіло і Кров померли, а душа відправилася на Небо. Це вже потім відбулося Воскресіння і Піднесення на Небо. Спочатку була смерть...  Згідно Законам Всесвіту, щоб душа звичайної людини повернулася знову на Землю, потрібно заробити Карму, добру чи погану, це все інше питання... Усі відреклися від Ісуса... Він помер. Отже усі люди заробили погану Карму перед Ним. І тепер їхні душі змушені після своєї смерті знову повертатися на Землю і відпрацьовувати свою Карму. Повернення душі на Землю можливе тільки за умов народження нового тіла. То який буде висновок?"

                        Адена опустила ногу і відкинулася на спинку крісла. "Кожного разу, здійснюючи Священний обряд Причастя, християни промовляють свої гріхи, і свідомо каються в них, тобто, смиренно приймають наказання за свої дії, тим самим відпрацьовують свою Карму. І цей процес триватиме допоки всі люди будуть грішити. Поки на Землі будуть грішники, звичайно, в межах Християнского егрегора, доти тут буде життя земне в тілі людей... Як тільки люди перестануть грішити, всі стануть праведниками, Карма закінчиться, переродження припинеться, прийде кінець світу, точніше, кінець Християнському егрегору і настане "Життя Вічне" ...Не просто так говорив Великий Шевченко:

"...  О думи мої! О славо злая!

    За тебе марно я в чужому краю

    Караюсь, мучуся... але не каюсь!.."

                       Адена усміхнулась: "Великий Кобзарю, ти знав щось таке, за що тебе звуть Великим! Чого тільки варта одна фраза: "Караюсь, мучуся... але не каюсь!"

                       Дівчина потягнулася в кріслі, сон її перемагав. Вона закрила Біблію і обережно поклала її на полицю. Потім відкрила ноутбук. На екрані красувався годинник і показував пів на першу ночі. "Ще кілька хвилин... Заляну тільки в електронну пошту і піду спати", - пообіцяла собі Адена. Вона відкрила папку "Вхідні" . Серед кількох нових повідомлень був лист від Володимира. Відкривши мейседж, прочитала:

                        "Я близький до розгадки твого коду 0323. Тут не все так просто. Двома словами не опишеш. Треба зустрітися. Настав час Великим Змінам. Я повинен розповісти тобі про все"

                        "Гаразд!" - відписала сонна Адена. 

                         У неї було багато питань до Володимира, та вже пізно. Дівчина закрила ноутбук. В кутку біля ліжка солодко сопів Фідель. Вона потягнулася, солодко зівнувши, зняла халат і лягла на білосніжну шовкову постіль, погасивши світильник. М"яке покривало огортало тіло. Скоро настане "Завтра". З такою думкою Адена полинула у світ снів, де на неї уже чекала несподівана зустріч з важливими людьми. 

                        Важко збагнути, але через сон люди мандрують різними світами, зустрічаються з минулим, бачать майбутнє. Куди цього разу потрапить Адена, поки що залишається загадкою. На неї чекає дивовижна подорож у світ сновидінь і довгожданна зустріч. 

ШАНОВНІ ПАНОВЕ ВЧИТЕЛІ, ДЕ БЕРЕТЕ ГРОШІ НА ВИЖИВАННЯ?????? ВАШОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НЕ ВИСТАЧИТЬ НАВІТЬ НА ДВА ТИЖНІ ПРОЖИВАННЯ!!!!! ЯКЩО ВИ ПІДЗАРОБЛЯЄТЕ, ТО КОЛИ ГОТУЄТЕСЯ ДО УРОКІВ І НАСКІЛЬКИ Є ЯКІСНОЮ ВАША ПІДГОТОВКА??? НАСКІЛЬКИ ЯКІСНО ВИ ВИХОВУЄТЕ ТА НАВЧАЄТЕ НАШИХ ДІТЕЙ?????

Декілька днів назад я перепостила Постанову на свою сторінку для того, щоб люди подивилися, за яку зарплату працюють вчителі, лікарі, одним словом працівники бютжетної сфери.

Хіба цих грошей може вистичити на найнеобхідніше для життя протягом місяця:
- продукти харчування;
- проїзд в громадському транспорті;
- одяг;
- взуття;
- канцтовари для роботи вчителі купляють за власні кошти;
- оплата за комунальні послуги ????

У мене вже не виникає запитань до влади, вони все одно не чують людей.

У мене багато запитань до вчителів.

- ШАНОВНІ ПАНОВЕ ВЧИТЕЛІ, ДЕ БЕРЕТЕ ГРОШІ НА ВИЖИВАННЯ?????? ВАШОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НЕ ВИСТАЧИТЬ НАВІТЬ НА ДВА ТИЖНІ ПРОЖИВАННЯ!!!!! ЯКЩО ВИ ПІДЗАРОБЛЯЄТЕ, ТО КОЛИ ГОТУЄТЕСЯДО УРОКІВ І НАСКІЛЬКИ Є ЯКІСНОЮ ВАША ПІДГОТОВКА ДО УРОКІВ. НАСКІЛЬКИ ЯКІСНО ВИ ВИХОВУЄТЕ ТА НВЧАЄТЕ НАШИХ ДІТЕЙ?????

Також звертаюся до людей, які віддають на навчання своїх діточок у державну загальноосвітню школу.

- ЯКЩО РАПТОМ ВРАНЦІ ВАШОЇ ВЧИТЕЛЬКИ НЕ МАЄ В ШКОЛІ, ЗНАЙТЕ, ВОНА НЕ ЗАПІЗНЮЄТЬСЯ, У НЕЇ Є ПОВАЖНА ПРИЧИНА СВОЄЇ ВІДСУТНОСТІ НА РОБОТІ:

1. ЗАКІНЧИЛИСЯ ГРОШІ НА ПРОЇЗД.
2. ПОРВАЛАСЯ ОСТАННЯ СУКНЯ ТА ОСТАННЯ ПАРА ЧОБІТ, ВОНА НЕ
МОЖЕ З"ЯВИТИСЯ ПЕРЕД ОЧИМА ДІТОК БОСОЮ ТА БЕЗ СУКНІ - ЦЕ
РОЗБЕЩЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ.
3. ВОНА ПОМЕРЛА З ГОЛОДУ, НЕ ВИСТАЧИЛО ГРОШЕЙ НА ЇЖУ.
4. ВОНА ЗАМЕРЗЛА ЧЕРЕЗ ВІДКЛЮЧИНЕ ОТОПЛЕННЯ, НЕ БУЛО
ГРОШЕЙ ОПЛАТИТИ КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ.

ЛЮДИ, НЕ ДОВІРЯЙТЕ ВАШИХ ДІТОК В РУКИ ПРАЦІВНИКАМ БЮТЖЕТНОЇ СФЕРИ, ВЧИТЕЛЯМ ШКІЛ, ЯКІ ПОГОДЖУЮТЬСЯ ПРАЦЮВАТИ ЗА ТАКІ КОПІЙКИ!!!! ЦЕ НЕ НАДІЙНО, НЕ ПЕДАГОГІЧНО!

ВЧИТЕЛЬ ПОВИНЕН НА ВЛАСНОМУ ПРИКЛАДІ:

- ВИХОВУВАТИ ЕСТЕТИЧНІ СМАКИ ДІТЕЙ, ТОБТО, БУТИ ОДЯГНЕНИМ СТИЛЬНО, ЩО ПОТРЕБУЄ КОШТІВ,

- ДОБРЕ ХАРЧУВАТИСЯ, ТОБТО, ВИХОВУВАТИ ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ У ДІТЕЙ,

- РОЗБИРАТИСЯ У НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЯХ, ТОБТО, МАТИ ЗМОГУ НАВЧАТИСЯ КОРИСТУВАТИСЯ НОВІТНІМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ,

- РОЗВИВАТИСЯ, БУТИ ЦІКАВИМ ДЛЯ ДІТЕЙ, ТОБТО МАТИ ЗМОГУ ПОДОРОЖУВАТИ, ВІДВІДУВАТИ ІНШІ КРАЇНИ, РОЗПОВІДАТИ ПРО КУЛЬТУРУ ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ В ЦИХ КРАЇНАХ.

Обычно я не люблю говорить о таких вещах, но сегодня мне что то подсказывает, что я должна написать об этом.

Смотрите, есть некий человек Х, который знает информацию, что могла бы хорошим образом повлиять на жизнь человека У. Но человек Х осознано, специально скрывает эту информацию от человека У, так , как не желает ему благополучия. Вместо правдивой информации, человек Х выдает ту, что будет выгодна для него и никак не выгодна для человека У. В итоге человек У попадает в разные неприятные истории, от него все отворачиваются, человек остается один на один со своими проблемами.

Конечно, со временем все становится на свои места... Что же ожидает человека Х? Обычно такие люди плохо заканчивают. Их долго мучает РАК горла, так, как через горло проходит информация, а потом они умирают в долгой мучительной смерти. В этом случае РАК горла не излечим, лучшие врачи мира разводят руками.

Если же человек Х осознает свою вину, искренне просит прощения в человека У - случается чудо - человек выздоравливает. Это действительно работает. Я не буду углубляться сейчас в то, как в данном случае работают тонкие энергии - это не интересно широкому кругу читателей.

Могу сказать только одно - все, что с происходит с людьми, это следствие чего-то. И прежде, чем влиять тем или иным образом на судьбу другого человека, познайте сначала себя, к этому призывали все великие философы, ученые...

Раньше, когда мне твердили, о том что я неправильная, странная, сама не знаю, чего хочу, я всеми силами пыталась соответствовать, приспособится к людям, которые мне это говорили. Сейсас, когда я слышу об этом, я вспоминаю сказку о гадком утенке и понимаю, что кот и курица никогда не поймут лебедя. Не потому, что они плохие, а потому, что они другие... И как бы лебедь не старался ловить мышей, он все равно будет выглядеть странным в глазах кота. Самое важное в жизни найти себе подобных, свою стаю и быть среди них своим.

Діти народжуються для того, щоб бути щасливими, чи для того, щоб зробити щасливими своїх батьків? 
Я задавалася цим питанням ще в дитиннстві, мабуть, десь у віці 6-7 років. Але відповіді не отримала і досі. 
Я запитувала маму, для чого я народилася? Мама відповідала, що я стала сенсом її життя і зробила її життя щасливим. Батько відповідав, що щасливий, що в нього народилася така красива і розумна дочка, народити таку дочку могла тільки моя мама. 
Мої батьки не любили один одного. Вони не говорили про це, але я це відчувала. Вони обоє надзвичайно любили мене. 
У мене було дитинство, про яке могли тільки мріяти 90% дітей. Я росла у великому будинку із всіма можливими зручностями на той час, серед мальовничої природи, дихала свіжим повітрям, харчувалася найкращими продуктами. 
У мене було багато друзів і подруг, які гралися моїми супер іграшками, привезеними з Німеччини, Чехословаччини... Мене одягали в трендові платтячка, привезені з-кордону і це в 80-і роки!)) 
У мене були Мама і Тато, які обожнювали мене. Але одного дня, коли мені виповнилося 12 років, батько пішов від нас. Мене це не здивувало. Я бачила, що мої батьки не люблять один одного, вони жили разом ради дітей: мене і мого брата. Вони вважали, що так правильно і нам необхідно кожного дня отримувати їх любов. 
Я розуміла, що між ними немає тих почуттів, які роблять людей щасливими, і не розуміла, чому вони живуть разом. Мені було б краще бачити по вихідним щасливого Батька, жити із щасливою Мамою. Але нас, дітей, ніхто не запитував, що для нас краще... 
Будучи в розводі, коли ми, діти, підросли, батьки спробували влаштувати своє особисте щастя, повернути в своє життя тих, хто був весь час в їхньому серці. Але було надто пізно, у кожного було своє життя ради " щастя своїх дітей", ради того, що скажуть люди... нічого уже не вийшло... 
Довгий час я думала, що, якби я не родилася, мої Мама і Тато могли б знайти свої половинки і бути щасливими. У них родилися б дітки... Мабуть, моє народження зіпсувало їх життя. Вони так старалися заповнити моє життя щастям, що так і не здобули власного щастя. І ніхто не запитав мене, чи щаслива від цього я, чи потрібно мені кожного дня бачити, як вони роблять вигляд, що люблять один одного? 
Я люблю своїх Батьків, вони- найкращі у світі. Але мені так хотілося б, щоб вони були щасливими, наповненими, коли були молоді... Вони обманювали мене, як їм здавалося, для мого ж блага, для того, що скажуть люди.. 
А чи потрібно було це?
Я відчуваю, що я стала невиправленою помилкою моїх батьків, яка змусила їх прожити не таке життя, про яке кожний з них мріяв. Я не повинна була народжуватися.
Іноді люди живуть для дітей, при цьому не задумуються, кому насправді потрібні такі жертви: дітям, чи власне батькам. Можливо, легше взяти на себе лжевідповідальність за свою " помилку" за "щастя дітей", ніж відповідальність за своє власне життя, вміння мудро виправляти свої помилки. Тоді у дітей-помилок були б і Мама і Тато, які будуть так же любити свою дитину-помилку, і при цьому будуть щасливими з тим кого люблять, зі своєю половинкою. Так, дітям потрібні і Мама і Тато. Але щасливі, а не роблячи вигляд, що все добре. Діти відчувають обман. 
Діти- це Ангели, навіть діти-помилки, незаплановані, випадкові діти не заслуговують бути обманутими, жити з батьками, які обожнюють їх, але лицемірять один з одним. Навіть обман для блага- це всього лише обман. Замість того, щоб показати своїм незапланованим дітям, де справжня відповідальність і мудрість, люди вдаються до обману, беручи на себе "відповідальність за поступок", коли потрібно брати відповідальність за все життя. Взяти відповідальність за поступок, це теж саме, що виграти одну битву, і пишатися цим, програвши війну, ссилаючись на долю. Але ж кожен народився, щоб бути щасливим, і несе відповідальність не за один поспупок, а за своє щасливе життя, мудро виправляючи свої помилки. Діти-помилки, такі, як я, будуть щасливими, маючи люблячих, рідних, щасливих батьків, які на власному прикладі показують і навчають, що таке - відповідальність за своє життя.

2. Історія будинку №2

                       Кожний новий день приносить людям наповнення їхнього нікчемного життя: комусь приємні переживання, захоплюючі події, вражаючі подорожі, комусь хвороби і погрози, горе і бідність. А про когось зовсім забуває, і здається такій людині, що життя проходить поруч із нею, не займаючи її, і не вносячи ніяких подій, крім деградації. Життя такої людини стає знеціненим, дешевим, убогим існуванням. Люди помиляються, коли думають, що земне життя їм дано даром. Кожної секунди вони платять за своє перебування на Землі найдорожчою валютою Всесвіту, яка не підлягає поверненню та обміну - Часом. І в кожного цінність Часу різна. Людям радісним, завзятим, допитливим, вимогливим за хвилину Часу можна отримати безліч радості, щастя, захоплюючих подій, успіху, нових відриттів. А нитикам і песимістам за хвилину Часу дають лише розчарування, печаль. Байдужі до всього не отримують нічого, тільки віддають свій Час за безцінь... Ну що з такими робити? 

                       Адена знала, що важливо берегти та цінувати Час, поважати його, не витрачати даремно на марні справи. Вона вміло інвестувала Час свого перебування на Землі в організацію добрих справ, успіху, власного процвітання, розвитку,  радості, свого задоволення та у навчання молодшого покоління важливим Законам Всесвіту. Для цього дівчина чітко планувала свій день і не любила, коли хтось старався внести свої корективи у її розпорядок дня. Важливими пунктами в її плануванні були саморозвиток, читання наукової літератури, робота з дітьми молодшого шкільного віку, заняття спортом, здорове харчування, догляд за своєю зовнішністю, зустрічі з цікавими людьми, практики.  

                       Закінчивши планувати свій день, за туалетним столиком, Адена закрила блокнот, одягнула на свою праву руку улюблений швейцарський годинник, який подарували їй в знак шани декілька Поважних Мудрих Жінок.  Як вже ти знаєш, читачу, до Часу дівчина відносилася з великою шаною, тому годинника носила тільки на правій руці. Це допомагало їй правильно і мудро інвестувати Час, а також самостійно управляти його плином та цінністю.  Глянувши на циферблат, дівчина зрозуміла, що пора бажати Фіделю гарного дня і виходити на вулицю. В школі на неї чекали учні. Вона глянула в дзеркало на своє відображення і, бризнувши за мочкою вуха капельку улюблених французьких парфумів, Адена вийша на вулицю. 

                       Ранок видався метушливим. Люди вибігали зі своїх квартир, кучкою набивалися в ліфти, потім продовжували вибігати з під"їздів, ненароком штовхаючи один одного. Хтось перекидався словами привітання, посмішками, багатозначними поглядами. І в такій кучі люди, втрачали свою індивідуальність, перетворюючись в один енергетичний комок.  Адена не відносила себе до цієї метушливої маси. Вона намагалася не потрапляти у масові зібрання людей, тому дівчина сьогодні, як завжди, спустилася сходами, а поки люди вибігали, штовхаючи один одного з ліфта, вона встигла зробити селфі на свій смартфон і спокійно вийтина вулицю.  

                       Теплий вітерець в сонячний літній ранок навівав хороший настрій. Адена ловила на собі неоднозначні погляди чоловіків, що поспішали на роботу, це добавляло їй грайливого настрою, виникло бажання фліртувати, та усі кудись неслися в надзвичайному темпі. Дівчина вирішила сьогодні нікого не займати, поки не підійшла ближче до воріт. На вахті сидів дядько Юрій з кам"яним виразом обличчя. Він байдужим поглядом проводжав кожного, хто проходив через ворота і не відповідав нікому на привітання. Нещодавно дядько Юрій відкликнувся на допомогу і відремонтував двері в її шафі-купе. Ще тоді Адена помітила цей серйозний погляд, суворий вираз обличчя літнього чоловіка. Він нагадував їй дідуся, суворого, але дбайливого. Юрій відремонтував шафу, але відмовився від оплати. Це так по батьківськи, подумала тоді Адена. Та цей літній чоловік був не таким простим, як здавалося на перший погляд, дівчині здалося, що вони уже бачилися колись давно.  

                        - Доброго ранку! - привіталася Адена, - хороший сьогодні день, чи не так?

                         У відповідь чоловік тільки кивнув головою, пильно вдивляючись в обличчя дівчини. Та вона була невгамовною. Адена заглянула через двері вахти і уже прямо звернулася до Юрія:

                         - Я тут нещодавно вигулювала Фіделя, і побачила на південносхідній стіні велику картину із зображенням красивої Жінки в оточенні людей, дітей, та великої кількості різноманітної техніки: трактори, бульдозери, а на задньому плані - полум"я вогню. Картина дуже символічна.

                         - То давно було. - Неохоче відмахнувся дядько. Адена зрозуміла, що діалог не склався. І посміхаючись, побажала йому гарного дня!

                       Тільки пола сукні дівчини зникла між деревами столітнього лісу, Юрій, зачинив двері вахти на ключ і швидко подався за будинок. Він ішов швидкою ходою, прихрамуючи на праву ногу. 

                       Чоловік обійшов будинок з півдня, на мить зупинився перед південносхідною стіною, оглянув зображення тих страшних подій, коли територію будинку намагалися відібрати забудовники-монополісти. І він, зібравши чоловіків з усіх під"їздів, що жили в цьому ж таки будинку, організував справжнє протистояння. Але що вони змогли б зробити, навіть з технікою та зброєю  в руках проти забудовників, якби не Вона? І ось Вона тут на цій картині, на першому плані! Але Юрій не затримався, він звернув за вугол будинку і крокував далі між молодих ялинок та кущів, які, начебто, охороняли цей дім. Там, за деревами, під вікном квартири, де жила Адена, стояв червоний мікроавтобус, який послужив службу в ту зловіщу зиму. 

                        Юрій швидко відчинив двері автомобіля, встромив ключа біля руля та все марно... Червоний автобус не заводився. Судилося йому стояти під вікном Адени. Саме це насторожувало Юрія. Він, неодноразово пройшовши Пекло на Землі, добре розумів, хто ця дівчина з чорними блискучими очима та білосніжною шкірою, і чому вона з"явилася тут саме зараз! Він знав, що рано чи пізно йому доведеться відповідати на її питання. Та він ще не готовий! Старі рани ще ноять... Спогади не дають заснути вночі, а як тільки вдасться зімкнути очі, в сон приходить Вона і вимагає віддати те, що належить їй по праву! "Вона вимагає плати за допомогу!" - думав Юрій. Так, Вона вберегла будинок від забудовників, але віддавши їй цю територію, він ризикує благополуччям всіх мешканців. Юрій не міг вчинити так  з людьми. "А що, якщо Адена, ця симпатична вертихвістка, і є вирішенням такої складної ситуації, в якій опинилися всі мешканці? Тоді чому Адена поселилася саме в квартирі, де мешкала Вона?" Протиріччя розривали Юрія, але при цьому його обличчя було кам"яним, а погляд суворим. 

                      Юрій узявши невеличкого ящика, акуратно замонаного в целофан, з переднього сидіння автобуса, виніс його на вулицю. Це була остання посилка від Неї. Він відкинув целован, щоб відкрити ящика, і на картонній дощечці виднілися останні цифри 0323. Чоловік на мить зупинився і передумав відкривати посилку, він енергійно замотав ящика в целофан "Треба швидше закопати, від гріха подалі, а то ця Адена всюди сується зі своїм песиком!" Заховавши коробку за кущами розкішних червоних троянд, Юрій пішов на вахту за лопатою. Повернувшись, він почав копати яму відразу на клумбі між колючими трояндовими кущами, що цвіли яскравим червоним кольором, наче вогники. 

                       - Ви квіти пересаджуєте?  - долинув до Юрія пискливий голос пенсіонерки Марії з балкону шостого верху. 

                         Марія - одинока літня жінка, симпатична, яскрава, стильна. Завжди доглянена. Її часто можна побачити на клумбі посеред квітів з яскравим червоним бантом на голові та в червоних перчатках. Вона обожнює квіти, доглядає за ними. Дякуючи Марії та іншим жінкам, що тут мешкають, придвірна територія будинку в ідеальному стані. Жінки злагоджено порацювали над ландшафтним дизайном.   

                          Юрій повільно підняв голову, щоб відповісти Марії, та уже нікого не побачив на балконі. "Треба швидше копати, та забиратися звідси!", - подумав чоловік, швидко махаючи лопатою. 

                        Тільки встиг закопати ящика та розправити спину, як біля нього опинилася Марія в рожевому халаті, з червоним намистом на шиї. "От вправна та активна жінка, от проворна!", - подумав Юрій, але його обличчя не видавало жодної думки, воно було, як завжди суворе та стримане.

                        - Не бережете себе, Юрію! Зайшли б до мене у гості на чашку чаю, я млинців напекла, посиділи б, побалакали, - щебетала Марія, наче пташка.

                        - Ніколи мені тут балакати. - Юрій захлопнув двері автомобіля, та, взявши лопату, пішов на вахту.

                         - А що облом, Маріє?! - почулося зверху. Це була Зіна, сусідка Марії, її ровесниця та суперниця. Така ж красуня та активістка.

                          - А не пішли би Ви, Зіно, на те, куди я сказати не можу через свою делікатність та інтелігентність.

                          - Та знаю, я на що Ви хочете мене післати. Я там, Маріє,  буваю частіше, ніж Ви на свіжому повітрі, бо, я красива жінка, а Ви таки нікому не потрібні!

                           Марія хотіла щось відповісти, але хитра Зіна, щоб не провокувати суперечку, вже зайшла у квартиру, а Марія заходилася поратися на клумбі з трояндами. 

                           Великий білий будинок завдяки вправним рукам, неперевершеним смакам та злагодженості його мешканців височів серед рукотворної краси, оточений з усіх боків столітніми дубами, захищений та доглянений. 

                          Люди, які з дитинства живуть серед краси, вміють цінувати її, створювати та примножувати. Коли люди оточують себе красою, стають добрішими. Проте, є люди, які живуть в жорстокому світі виживання, вони стають жорстокими, але сильними. І є люди, які живуть в такому ж жостокому світі виживання, але оточені красою, вони сильні добрі і мудрі, здатні боротися з убогістю, жорскокістю і злом. Саме такими є мешканці будинку №2 і вони це доказали всій країні. 

                            А тим часом на невеличкій квітучій поляні, що розкинулася посеред шкільного парку, силіда Адена з учнями. Вони говорили про Час.

                           -  Чому, коли уроки проводите Ви, Адено, Час пролітає дуже швидко, а з іншими вчителями тягнеться, як Вічність? - запитав Вадим.

                            - А тобі, Вадиме, як більше подобається? - хитро запитала Адена.  

                            - Коли швидко проходить! - відповів учень.

                            - Кажуть, що з хорошими людьми Час біжить швидко, а з Часом і життя проходить... - засумувала Софійка.

                            - Все правильно, Софійко! Як бачите, Часом можна управляти. Але про це пізніше, коли Ви станете дорослими. Важливо запам"ятати, що до Часу треба відноситися з повагою, не витрачати його даром! 

                              Час плинув беззупинно. Для когось пролітав зі швидкістю світла, а для когось перетворювався на Вічність... І кожен інвестував його у своє життя по своєму: Юрій намагався приховати велику таємницю, Марія створювала красиве подвір"я, а маленькі учні збагнули ще один Закон Всесвіту - Закон Часу. 

                              Наближався вечір.  Сонечно дарувало всім останні промінці. Додому поверталися люди, втомлені, але щасливі від того, що Час витрачено недаремно. Подвір"я заповнювалося дитячим лепетом, сміхом. Лише обличчя Юрія не виражало жодної емоції. Він сидів на вахті, відчиняв ворота перед автомобілями, що поверталися на стоянку, відвойовану у забудовників ним та іншими чоловіками. 

1. Дивний світанок

                               

                     - Матусю, заспокойся, ми його віднайдемо! Він понесе покарання за те, що накоїв! Треба про все розповісти братові, не приховувати жодної деталі. Ми об"єднаємо сили і подолаємо цю гидку потвору!

                       Адена повернулася на спину, прищурила очі. Що це було? Сон? Вона пощупала рукою м"яке покривало, що огортало її тіло: "Вдома...", - промайнуло  в голові сонної молодої жінки. 

                      Через балконні двері проривалися сутінки, безжально проганяючи пітьму ночі. По кімнаті лягала тінь від меблів, утворюючи дивні химерні фігури. Адена лівою рукою взяла смартфон, що лежав поруч на великому двохпальному ліжку. На екрані висвітилося 4.00. Світанок. Жінка повернулася на правий бік, в сторону балкона. Вона важко зітхнула: "Сутінки... Це знову продовжується... Що цього разу? Чого Вони хотять від мене? Як добре бути просто звичайною людиною і не переживати подібні кошмари... Спасибі, що не о третій ранку, як минулого разу!"  

                        З такою думкою Адена сіла на ліжко, спустила ноги, шукаючи своє кімнатне взуття. В правому кутку біля ліжка солодко дрімав Фідель. Це мила пухнаста собачка породи Шпіц Померанський кремового окрасу. Фідель сонно поглянув на господиню, не розуміючи, що відбувається, чого та так рано прокинулася, і чого це їй не спиться. Вірний песик потягнувся передніми лапками вперед і солодко позіхнув. Він підійшов до Адени, лизнув їй ногу, коли та взувала свої ніжки у кімнатні м"якенькі балетки. 

                       Відкинувши тепле покривало, Адена встала з ліжка та взувшись, взяла білий м"який флісовий халат зі спинки крісла, яке стояло за комп"ютерним столом недалеко від ліжка. Одягнувши його та запоясавши, жінка підійшла до балконних дверей, розсунула тонкі напівпрозорі білі штори, і відчинивши двері, пройшла на балкон. В кімнату ввірвався потік прохолодного свіжого повітря. Фідель вискочив слідом за господинею.

                       Адена вдихнула повні груди прохолодного  ранкового повітря. Кисень, наповнив легені дівчини і проник в судини. Там, утворивши складні хімічні сполуки, які густа червона кров транспортувала в усі тканини організму жінки, омолоджуючи та оздоровлюючи його. Адена відчула, як кожна клітина її тіла оновлюється під дією Кисню. 

                       Насолодившись ранковою порцією кисневого коктейлю, Адена лівою рукою відкинула довгий локон темнокоричневого волосся, який падав на її обличчя, оглянула околицю поглядом своїх чорних очей, що на світанку ще більше підкреслювали білизну її шкіри.  На вулиці було тихо. Всі спали. Тільки дзвінкий спів ранніх пташок порушував цю священну тишу. Адена пригадала рядки із вірша улюбленого поета Тараса Шевченка:

Світає... Край неба палає.  

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

                       Погляд молодої жінки блукав у темносиньому холодному небі, і раптом зупивнився на північному сході, де майорів зникаючий серпик Місяця. Сьогодні він перейшов останню Фазу. Ще кілька діб і "народиться" Молодик. Праворуч від нього сіяла всією красою Венера. Ця прекрасна планета притягувала увагу жінки з раннього дитинства. Адена завжди відчувала містичний зв"язок з Венерою. Одного разу, будучи маленькою дівчинкою, вона сказала мамі, що ця яскрава зірочка на небі - це її  Зірка. Мама погодилася: "Нехай буде так, доню! Спостерігай за нею, насолоджуйся її красою, малюй її у своїх малюнках, а коли тобі буде важко, звертайся до неї!" Адена милувалася небесною красою, опершись на раму балконного вікна.

                         Світанок.. Це дивний магічний час, коли ніч змінюється на день.. Сонця ще не видно, але небо вже готується його прийняти. Це час, коли Сонечко вітається з Місяцем. Ще не ранок, але вже і не ніч... В дитинстві бабуся часто розповідала маленькій Адені про дивні явища, які відбувалися на світанку, про те, як треті півні своїм кукуріканням проганяли Нечисту Силу. Це особливий час, коли Тьма відступає і на Землю приходить Світло. В думці промайнули рядки Великого Кобзаря:

... Ще треті півні не співали,

ніхто ніде не гомонів.

Сичі в гаю перекликались,

та ясен раз у раз скрипів... 

                       Опустивши погляд на старий чорний ліс, Адена звернула увагу на темні крони дерев, які оточували багатоповерхівку, де жила молода жінка. Вона часто милувалася красою та величчю віковічного лісу, насолоджуючись вранці  смачною ароматною кавою на балконі, але жодного разу не бачила, щоб гілки на деревах розташовувалися, утворюючи...  цифри? Жінка пильно вдивлялася на верхівки лісу. Це справді цифри: "Нуль, три, два, три..", - прошепотіла Адена. 

               На шепіт господині озвався Фідель. Він почав стрибати біля жінки на задніх лапках, прохаючи, взяти його на руки. Та Адена дала йому команду "Тихо!!" і продовжила вдивлятися на верхів"я дрімучого лісу. Вона не вірила своїм очам! Щоб переконатися, що це не марево, не видіння, Адена забігла через прочинені балконні двері до кімнати, схопила з ліжка смартфон, і, повернувшись на балкон, навела фотокамнеру на верхівки дерев та сфотографувала дивний вид лісу. Є!!! Тепер вона впевнена, що з її розсудком все впорядку! Жінка ще раз переглянула фото. Так, під Місяцем і Венерою простягся чорною полосою старий ліс, наче темне покривало накрило ще сонну Землю.  А між гілками дерев добре видно код: 0323. 

                      Адена, будучи під великим враженням від побаченого, натиснула на сенсорному екрані смартфона "Відправити" і вибрала із "Контактів" свого знайомого Відмака Володимира.  

                       Володимир - відомий фотохудожник поважного віку, ровесник її покійного батька. Він гордо називає себе Відмаком. Вони впереше зустрілися на Землі не так давно, саме в день її Ангела за дуже дивних обставин. 

                       Жінка згадала той незабутній травневий вечір. Адена вирішила відмітити свій день Ангела у Відьма-барі наодинці з собою. Її приваблювала атмосфера, що наповнювала це незвичайне тематичне кафе. По казковому облаштований інтер"єр додавав містичності. У повітрі витала Магія. Спустившись східцями вниз, Адена зачаровувалась миготінням свічок, які палали всюди: навколо східців, на столиках, в нішах. Повітря було насичене ароматом трав: лаванди, чебреця, м"яти... На кожному столику у маленьких вазочках красувався чортополох. 

                       - Доброго вечора! - ввічливо привіталася офіціантка. - Вибирайте столик. Сьогодні у нас відбудеться презентація книги "Лиса гора" Буде цікаво. 

                       Майже усі столики були вільними. Адена вибрала місце, звідки можна спостерігати за усіма гостями. Зручненько вмостилася. Офіціантка принесла меню. 

                       - Мені, будь ласка, мою улюблену каву з лавандою! 

                        Тільки встигла жінка зробити замовлення, як до бару почали збиратися люди, займати столики, робити замовлення. А ось і автор книги. "Ну, от, дорога Адено, - звернулася сама до себе молода жінка, - Ось тобі і подарунки в твій день Ангела!" Вона рішуче підійшла до автора "Лисої гори" і попросила книгу з автографом. Сергій пильно вдивлявся в чорні очі дівчини, і подумавши кілька хвилин, почав підписувати книгу.

                        - З тебе відгук, красуне!

                        Зала була заповнена незвичайними людьми: магами, відьмами, письменниками, художниками, біоенергетиками, телеведучими, акторами, режисерами, експертами, критиками ... Всі вони прийшли привітати Сергія. Важко сказати, що дівчині подобалася вся публіка, що тут зібралася. Проте поведінка багатьох присутніх добряче її розважила. 

                         Раптом Адена відчула легенький вітерець. "Мабуть, кондиціонер", - подумала дівчина і оглянула приміщення, шукаючи його чима. На її велике здивування кондиціонера в цьому залі не було. Разом з появою прохолодного вітерця, до зали спустився чоловік. Здавалося, що  вітерець летів з ним поруч, освіжаючи простір. Чоловік з усіма привітався і зайняв своє місце за столиком навпроти. Вібрації його поставленого голосу заповнили усе приміщення. Жінці здалося, що вони вже бачилися колись давно... Звідки вона його знає? Адену переповнило дивне відчуття зустрічі з людиною через тисячу років. Недовго роздумуючи, вона встала із-за столика і, проходячи між людьми, які намагалися познайомитися з нею та сфотографуватися,  підійшла до нього.

                        - Вибачте, а ми знайомі? - запитала Адена. 

                         Вона відчула як вітерець грайливо розвівав її волосся, лоскотав обличчя.

                         - Ось і зустрілися через сотні літ! - схвильовано відповів він. - Звичайно ми знайомі! Володимир!- представився чоловік. 

                          Після довгих розмов про книгу та її автора Сергія, Володимир вручив молодій жінці свою збірку віршів з автографом та запросив її на персональну виставку творчих робіт.

                        Вона пам"ятає ці незвичайні картини. Кожна з них є унікальною та неповторною. Всі творчі роботи Володимира наповнені символами і мають містичний характер. 

                       На мить Адена пригадала відривки з останніх розмов з Володимиром у чаті. Він упевнений, що знає геть усе на світі, і цим страшенно дратує її. Ще вчора вона назвала його самовпевненим і впертим, а сьогодні знову звертається до нього з проханням розтлумачити цей дивний знак. 

                        Тримаючи свій тонкий смартфон в правій руці, великим пальцем якої вона швидко писала Володимирові повідомлення: "Поглянь на це фото! Це не фотошоп, це реальне відображення того, що я зараз бачу перед собою на північному сході! Ти бачиш цифри? Це код! Але для чого? Мене знову розбудили на світанку, цього разу, щоб показати ці цифри та їх порядок.. " 

                       Жінка не могла збагнути, що означають ці цифрові знаки, чому вони саме в такому порядку, чому вона повинна їх побачити і хто розбудив її так рано? Вона намагалася логічним ланцюжком зв"язати нічний кошмар з подіями на світанку. Думки плуталися, а Фідель знову стрибав навколо неї, веляючи пухнастим хвостом, прохаючи погладити його. Адена взяла на руки свого маленького непосидючого друга і пішла на кухню заварити чашку кави та пригостити Фіделя собачим смаколиком, оскільки снідати було ще надто рано, апетит  ще спав.

                        На кухні в Адени було два крани: тоненький - з фільтром для питної води, та товстий, широкий, з якого дівчина брала воду для технічних потреб. Вона відкрила краник з фільтром і підставила турку. Тоненькою струйкою побігла прозора чиста вода. Поруч на килимку Фідель гриз сухарик, який дала йому Адена, підбираючи крихти. Поглянувши на нього, молода жінка посміхнулася та лагідно промовила:

                       - Який акуратний песик! Ти мій маленький акуратний хлопчик! Ти моє пухнасте сонечко! 

                       Вона завжди хвалила Фіделя, коли той був слухняний. Турка швидко наповнювалася водою. Поглянувши у воду, що хлюпалася в турці, Адена згадала повчання бабусі, яка жила в маленькому селі "Пам"ятай, внучко, вода має велику силу! Але  найбільшу силу має  непочата вода. Встанеш раненько на світанку, підеш до кринички найперша, щоб до тебе нікого там не було, перехрести воду, прочитай молитву, випий склянку води і будеш завжди здорова! Набери холодної води  у пригорщу та вмий своє личко - будеш завжди молодою, красивою та привабливою." Згадавши бабусю, дівчина посміхнулася. А й справді, чим це непочата вода в умовах великого міста, столиці, величного і древнього Києва, де зараз жила молода жінка.

                        Недовго роздумуючи, Адена перелила воду з турки в склянку і випила її одним махом. В думці промайнули уроки хімії. Вона відчула як під дією Гідрогену змінюється хімічний склад кожної клітини її тіла. А органи та системи органів прокидаються, оживають, оновлюються, наповнюються новою Силою. Потім вона відкрила кран, набрала води повні пригорщі, піднесла до свого обличчя, прошептавши рядки, що блукали в її думках:

Вода, водице,

Ти сильна, сестрице,

З обличчя забери будь-який брак!

Як хочу я, нехай буде так!

                       З цими словами Адена вмила своє обличчя непочатою заговореною водою. Жінка добре знала, що Вода здатна пам"ятати та утримувати інформацію, змінюючи при цьому форму своїх молекул. Саме таку властивість води з давніх давен застосовували знахарі, цілителі, знаючі люди, а пізніше, священники та священослужителі православної церкви. Заговорена певним чином на одужання Вода може вилікувати хворого, а закодовані негативними звуковими вібраціями молекули Води можуть вбити людину. Ще в дитинстві, читаючи народні казки, Адена часто аналізувала чарівні перетворення під дією Мертвої та Живої Води. А бабуся говорила, що Свята Вода, над якою читали молитву, може "змити" негативну енергію. Для цього достатньо вмитися Святою Водою, а потім вилити її на сухе дерево. 

                        Адена часто згадувала бабусь та дідусів. Багато Знань передали предки їй  у спадок. Та чи допоможуть вони розгадати дивний код 0323? 

                       А тим часом  Фідель догризав сухарик. Жінка заходилася варити каву. Чудовий аромат кавових зерен  розійшовся по всій квартирі. Наливши каву в маленьку фарфорову чашку, білого кольору, Адена знову вийшла на балкон. На небі з"явилися перші промені сонця. Вони пробивалися з великою силою через крони дерев, через дивні цифри, які все ще виднілися між гілками, наповнюючи все живе світлою енергією Життя. Пташки продовжували співати. Адена відпила ковточок кави, посміхнулася сонечку. Фідель слухняно сидів біля її ніг, вслухаючись в дзвінкоголосий пташиний спів. Із далеку долинало гудіння машин.

                         Розпочався новий день...