10. засідання суда. катаклізм. Святкування

9. Піготовка до суда

8. друга зустріч з Володимиром

Прохання про допомогу, вивчення старих докуметнів з ящика, виявлення родинних зв"язків. 

7. Знайомство з Марфою

               Великий багатоповерховий білий будинок №2 уже десяток років  є житлом для багатьох людей. У кожного, хто хоч раз побував поряд з цїєю особливою будівлею, виникає бажання поселитися тут і прожити все своє земне життя. Він невидимою магнітною силою манить до себе сильних, добрих і сміливих людей, дає їм тепло, комфорт, наповнює силою. Заночувавши тут хоч раз, людина стає мудрішою. Здається, наче самі стіни будинку нашіптують гарні ідеї та план їх реалізації, зводять потрібних одне одному людей для спільної корисної роботи.
               А ще десятки літ назад тут росли розлогі дуби і високі сосни, а між ними біліла маленька хатинка старої київської Відьми, покрита драницями та вибілена вапном, оточена низеньким тином. Багато легенд складено про цю жінку. Всі про неї знали, але не кожному вдавалося її побачити. Не кожний бажаючий міг знайти маленький будиночок у лісі серед дерев та хащів. Та й сміливців було мало. Якщо людина заходила до лісу з поганими намірами, то неодмінно з нею траплялося якесь лихо: нападав незвіданий дикий чорний звір з рогами і жорстоко розривав тіло на шматки. Люди боялися і намагалися без особливої потреби не заходити до лісу, обходили його, як то кажуть, десятою дорогою. Але якщо хтось потрапляв сюди, шукаючи захисту чи, бувало, важко хворий заблукав, то, обов"явково знаходив тут втіху і зцілення.
                  Подейкують, що була у Відьми внучка, яка приходила до неї час від часу з корзинкою ласощів. Відьма звала її Марфою. Таке ім"я пророкувало дівчинці зробити дуже необхідну справу і стати власницею великого маєтку. Адже Марфа із староеврейської мови означає "Діюча, господиня"  Внучка була схожа на маленького Ангела: біляве кучеряве волосся спадало до її плечей. З- під лоба сіяли зелені зіниці. Кажуть, як дивилася вона комусь в очі, то, наче заглядала глибоко в душу. Влітку дівча, немов білокрилий метелик білому платтячку та білій шляпці, з-під якої вибивалося білокуре волосся,  порхала серед кущів малини та ожини, що ролсли недалечко від хатини. А взимку в своїй білій шубці та білій в"язаній шапочці з бомчиками, дівчина була схожою на легку сніжинку, що кружляла біля ялинок та сосонок. Тільки червоні рукавички та червоні від морозу щічки виднілися між деревами.
                  Відьма казала, що саме ця дівчинка, після смерті старої,  повинна берегти  ліс від злих людей. "Бо розступиться земля і проковтне все: і злих людей і тих, хто прагне робити добро..." - пророкувала стара. Мале  дівча слухало Відьмині повчання і все запам"ятовувало.                         Марфа росла допитливою і мудрою дівчинкою. Закінчила Київський політехнічний інститут, в якому дізналася про тектонічні розломи та особливу енергію, яка заповнює підземні щілини. Саме про це їй намагалася розповісти стара Відьма і застерігала від будівництва будь чого на цій території. Адже, найменші зміни в земній корі можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
                 Після смерті Відьми її маленький будиночок і ліс дістався у спадок Марфі. Але рідко її тут бачили люди, що жили на узліссі. Змінилася влада і тепер все майно Марфи, отримане у спадок, стало державною власністю. Згодом стара Відьмина хата розвалилася, тріснула пополам. Із розвалин долинали до людей, що жили на узліссі, дивні звуки: то, наче пугач вночі гукає,  то, наче вовк виє. Проте, лісники. оглядаючи ліс, жодного разу не бачили ні сови, ні пугача на старих руїнах, а вовків і зроду тут не було. Старі люди говорили, що то Відьмині Духи стережуть її околицю і часто лякали ними своїх дітей та внуків аби ті не заходили далеко у ліс. Згодом розвалена хатина зовсім зрівнялася із землею. А через десяток років на її місці виріс величезний десятиповерховий будинок, в якому за збігом обставин, Марфа, як молодий працівник дослідної станції, отримала квартиру № 66 і поселилася в ній. Через кілька років вона вишла заміж за свого молодого сусіда Юрія і переселилася в його квартиру, а своє житло жінка почала здавати в аренду. Та справами аренди займалася її давня приятелька.
                  Людей, бажаючих жити в лісі посеред такої краси виявилося дуже багато. Якщо є попит, то знайдеться і пропозиція. Вирішили забудовники збудувати поряд ще один будинок і добряче заробити на продажі квартир. Але земля, на якій проектували висотку, наче була проти забудовування. Тектонічні розломи давали знати про себе, енергія, що зберігалася в їхніх щілинах, дедалі активніше виходила назовні і впливала на оточуюче середовище по різному: скручувала стовбури дерев, впливала на поведінку тварин, робила їх агресивними, зводила з розуму людей, а у кого серцево-судинна система була слабкою, того паралізувало від інсульту.
                Захищалася земля від забудови, захищали її мешканці будинку № 2 під командуванням Юрія, чоловіка Марфи. І тепер, здається, настав час повернути їй свій спадок і стати хранительницею лісу.
             
                  Марфа вийшла на вулицю, тримаючи в руках чорного ящика з написом 0323, в якому зберігалися старі документи. Незважаючи на те, що їй уже трохи за 50, жінка виглядала набагато молодшою. Її природня краса привертала увагу людей. Багато хто говорив, що це гени, спадковість. Та мало хто знає, що краса - це лише на 20 % подарунок при народження і на 80 % -  кропітлива робота над собою і жорстка дисципліна. Прекрасна Софі Лорен сказала: "Якщо молода жінка красива, але не є дисциплінованою, вона втратить свою завнішність з віком. Якщо проста жінка дисциплінована, то вона, безумовно, з часом стане ще красивішою" Ці слова якнайкраще описували Марфу. Правильне харчування, режим, фізичне навантаження, праця над своїм внутрішнім світом та гармонія з природою зберегли молодість і привабливість цієї жінки. 

                       Марфа дійсно любить своє тіло. Вона нізащо не дозволяє собі споживати всіляку гидоту, ліниво лежати на дивані перед телевізором, спати де завгодно, як завгодно і з ким завгодно. Вона з народження не вживала ні м"яса, ні риби. Її бабуся, стара київська Відьма забороняла їсти мертвичину (м"ясо і рибу) і не свіжі, зіпсовані, браковані продукти. 

                     Відьма навчала свою внучку: "Є три категорії їжі. Перша  - це щойнопритовлена їжа зі свіжих продуктів - яблучка, груші, горіхи, помідорчики та огірочки щойно принесені з городу, морвинка та інші овочі, щойноспечений теплий духмяний хлібчик з пшеничного або житнього борошна, каша з добірного зерна, свіжі яйця, парне молоко, "молода" сметана. кисломолочний сир, кефір. Таку їжу ідять духовні настанивники, просвітителі, мудрі люди, які прагнуть до Знань, правителі, творці та митці, а також цілителі. Їжа зї свіжих продуктів, що увібрали в себе енергію Сонечка, Землі та Води, наповнюють людей особливою світлою енергією життя, радості, щастя, мудрості! Друга категорія -  м"ясо та риба. Це їжа воїнів. Мертвичина дає їм агресію та викликає зло. Трупний яд спонукає вбивати, принижувати, знущатися над іншими. Третя категорія - це перетримана, зіпсована їжа. Вона не дає ніякої сили, ні мудрості, ні розуму, ні енергії. Нею харчуються падші люди, нездатні зробити  нічого путнього "   

                       Вже потім, будучи студенткою університету, Марфа дізналася про хімічний склад фруктів та овочів вирощених дбайливими руками на добрій землі, а також про руйнуючий вплив трупного яду, що є у м"ясі мертвих тварин та у  мертвій рибі, на організм людини.  Марфа знала, що 70 % спожитих продуктів за день повинні становити свіжі овочі та фрукти, наповнені сонячною енергією, вирощені на благодатній землі, доглянути руками добрих людей. І тільки 30 % - термічно оброблені, приготовлені страви. 

                         Дотримуючись всіх порад та повчань старої Відьми, Марфа прекрасно виглядала і добре себе почувала. Незважаючи на вік, у неї була красива молода шкіра,та струнка прекрасна фігура. Всі її наряди підкреслювали тонку талію та зону декольте. 

                         Марфа в своїй  білій ллянній сукні, яка підкреслювала золотистий колір засмаглої  на сонці шкіри, була схожа на Ангела. Її біляве волосся розвівалося від легенького літнього ранкового вітру. Навіть темні сонячні окуляри, почеплені на говову, як ободок, не могли стримати білокурих локонів, якими грався літній вітерець. Наче заграючи з жінкою він то розвівав її волосся, то піднімав поли її сукні, то лоскотав її шкіру в зоні декольте. Здавалося, що Марфі подобається таке загравання і вона ніжно посміхалася, підставляючи голову назустріч подихам вітру та при цьому примружуючи від насолоди очі. Постукуючи каблучками босоніжок кремового кольору, що підкреслювали делікатність її ніжок, жінка легкою ходою прямувала до воріт, де вартувала охорона. Сьогодні їй треба зустрітися з юристом, щоб виявити силу старих документів у справі про повернення спадку. Незважаючи на ірги з вітром та на свій ангельський зовнішній вигляд,  вона  була налаштована рішуче.

                  - Доброго ранку! - почула жінка дзвінкий голос Адени, яка саме поверталася додому.
                    Перед Марфою стояла молода чорноброва блідолиця жінка з великими чорними блискучими очима. Її незвичайна манка врода заставила жінку в білій лляній сукні на мить забути про юридичну контору, куди вона прямувала, і про спадок. Довгі чорні локони Адени спадали майже до пояса та зливалися з чорною сукнею із грубої тканини. Молода жінка ступила крок назад, щоб пропустити старшу по віку жінку через ворота, але та зупинилася і непорушно, наче під дією гіпнозу, стояла. Їх погляди зустрілися та вже через кілька секунд Марфа опустила очі, невитримавши колючого погляду Адени. Вона відійшла назад. Це була зустріч двох вродливих, але таких різних жінок. Наче Тьма зустрілася зі Світлом, Добро побачило перед собою віковічне Зло. Не займаючи одна одну, вони обидві розуміли необхідність цієї зустрічі.
                 - Проходьте, - промовила Марфа, пропускаючи Адену через ворота.
                 Адена зробила кілька кроків вперед і, опинившись за воротами на території будинку, вона оглянулася через праве плече і ще раз пильно поглянула в зелені очі Марфи.
                 - А ви, мабуть, і є та жінка, що зображена на муралі нашого будинку, - здогадалася Адена.
                 - Так. Мене звуть Марфа.  А ви, мабуть, Адена, і живете в квартирі № 66. - сказала жінка в білій сукні, змірявши поглядом молоду жінку в чорному. - Я власниця цієї квартири, - добавила Марфа. - Якщо  ви не проти, я загляну до вас ввечері.
                 - Тоді я запрошую вас на чашку чаю, пані Марфо. Чекатиму вас після сьомої вечора. -Сказала Адена і попрямувала додому, ритмічно постукуючи по асфальтоввній доріжці каблуками чорних туфель.
                  "А вона зухвала! Вся чорна, як і її ненаситні Демони з Аду"-  подумала Марфа, проводжаючи поглядом молоду жінку в чорному.

6. Технології вищого порядку.

                       Ефірне тіло Адени почало підніматися високо в небо. З реактивною швидкістю вона пролітала через чорний тунель, піднімаючись все вище і вище. З кожним кілометром він усе більше розширювався. Молода жінка стрімко піднімалася вверх через темносиній простір. Синява уже розсіювалася і змінювалася на ніжно-голубий проходолний простір з напівпрозорим фіолевовим відтінком, за яким, піднімаючись все вище, Адена бачила яскраве сяйво. Це був дім її Небесного Отця. Жінка залетіла в сліпуче світло і прошмигнувши через нього вмить опинилася в перламутро - рожевому просторі, наповненому ніжністю і ласкою. Та вона не зупинялася. Ніжне рожеве забарвлення темнішало, кольори почали швидко змінюватися, набувачи дедалі сіріших відтінків. Адена, не зупиняючись ні на мить, піднімалася все вище. Ставало темніше і холодніше. Вона потрапила у небезпечну зону.  

                        Із Космічного простору на жінку летів древній хижак. Його голова нагадувала розкриту пащу вовка. За долі секунди Адена сформувала прозорий кулясний футляр, невидимий в Космічному просторі, залетіла всередину і залила його поверхню прозорою липкою речовиною. Хижак наближався все ближче і от його паща, здавалося, проковтне її. Та раптом ікла космічної тварини застряли в футлярі, наче приклеїлися до в"язкої нуги. Вовк намагався вирватися з пастки. Поверхня футляра почала покриватися льодом, заморожуючи голову хижака. І ось він із частиною футляра перетворився на льодяну фігуру, що почала відриватися, ламаючи футляр пополам. Лід розкрошився і посипався в Просторі космічною пилюкою. Такими технологіями володіли тільки мешканці планети, куди тримала Путь ця молода жінка. 

                         Вилетівши із футляра, Адена побачила навколо себе темнозелений простір. З усіх боків відчувалася небезпека. Адена продовжувала політ, піднімаючись все вище. Вона обминала небезпечні вихрі, що появлялися на її шляху все частіше. Потрапиши у такий круговорот, вибратися було б неможливо. Це безкінечне  кружляння в невідомому космосі, далеко за межами Галактики. 

                          Подолавши найнебезпечнішу частину космічного простору, Адена наближалася до планети, оповитої світлозеленим густим, теплим ефіром. Жінка прорвалася через оболонку і опилилася всередині згуска. Консистенція його нагадувала суміш невідомого на Землі газу та рідини, густішої за воду та з іншим хімічним складом. Стабільна температура, та густота консистенції збігалася з температурою та щільністю ефірного тіла дівчини, що додавало комфорту і легкості. 

                          Адена відчула себе вдома. Тут було багато інших ефірних напівпрозорих тіл, що проводили експеременти відразу в Просторі. Здавалося, що повсюди рухаються сяючі ефірні контури, заповнені зеленою густою напіврозорою сумішшю. Такий самий вигляд зараз мала і Адена. Вона була легкою і вільною. Ніщо не сковувало її рухів, не обмежувало її об"ємність та наповненість. Тут було спокійно, комфортно і затишно. Ніякі звуки, жодний шум не порурував тиші і водночас тут стояв робочий гамір. Дивне поєднання тиші та робочого процесу. Тут не було звуків та розмов. Істоти спілкувалися між собою невидим передаванням інформації. Цей процес був схожим на принцип роботи Інтернету, тільки досконалий та в сотні тисяч разів швидший. Тут не було Часу та природніх явищ. Не було об"єктів живої природи, зміни пір року, дня і ночі. Планета була автономною, її енергетичний потеаціал не залежав від Космічного світила. Всюди панувала Гармонія і Вічність.

                           Адена переміщувалася в просторі, розглядаючи новітні технології Вищого Космічного Порядку. Вона була переповнена щастям і від цього контури її ефірного тіла світилися ще більше. Ось воно відчуття Справжнього Щастя у Вищому Космічному Просторі! Землянам знадобиться ще років так 500 розвиватися, щоб досягнути цього технологічного та інтелектуального рівня. Адена уважно розглядала об"єкти, що з"являлися у просторі і нагадували циферблати. Вони відображали дані знаками, невідомими на Землі. "0323, - прочитала  жінка, - Буде зроблено!" Адена отримала інформацію і, раптово зникнула, наче її ефір розчепився на мілліарди мікроскопічних частинок, що в тисячі разів дрібніші за атом. Вона поверталася на Землю. 

                          Зайшовши у своє фізичне тіло, Адена побачила яскраве світло, що сліпило її очі. Довкола метушилися лікарі. Жінка не розуміла, що відбувається, але вона відчула себе так добре, наче після глибокого довготривалого сну. Її тіло наповнювала надзвичайна легкість, енергійність, а голову - ясність мислення. 

                         - Прийшла до тями! - Мовив лікар. - З поверненням!

                         Адена мовчки дивилася на все, що відбувається навколо, намагаючись зрозуміти, що з нею трапилося. Здавалося, вона лише трохи поспала. 

                         Жінку перевели з загальну палату і віддали її сумочку та одяг. Адена дістала із сумочки косметичку і подивилася в дзеркало. Там вона побачила своє відображення, її шкіра наче омолодилася, здавалося, кожна клітина наповнилася коллагеном і випромінювала світло. За вікном яскраво світило сонечко, був уже ранок. 

                          Написавши розписку, що відповідальність за власне життя і здоров"я бере на себе і, вразі погіршення загального фізичного стану, не матиме ніяких зауважень до медичного персоналу, Адена отримала рекомендації лікаря і відправилася до автобусної зупинки. Вона не могла залишатися в лікарні, адже вдома її чекав голодний Фідель. Та й самопочуття жінки було чудовим.
                           На автобусній зупинці було пусто, лише фігурувалала струнка постать Адени. За кілька хвилин під"їхав автобус. Відчинилися двері. В чорних модельних туфельках на тоненьких десятисантиметрових каблуках та в чорній сукні білолиця Адена зайшла до салону автобуса.Там сиділи жінки та дівчата, усі, як одна, одягнені в джинси та футболки, що відрізнялися тільки кольовом і фасоном. На передньому правому боковому сидінні біля самих дверей сидів чоловік з рюкзаком на колінах. Усі пасажири вивчали вміст своїх смартфонів. Адені здалося, що вона потрапила у світ зомбованих клонів" І як вони відрізняють один одного?" - подумала жінка. Вона відрізнялася від інших пасажирів, які, побачивши молоду блідолицю жінку, одягнену у все чорне, почали переглядпатися та перешіптуватися, а дехто, відверто розглядав її туфлі та високі тоненькі каблуки. Чоловік, який сидів ближче до передніх дверей автобуса, швидко підвівся, і жестом лівої руки запропонував їй присісти. Вона погодилася і з вдячністю посміхнулася. Двері зачинилися і автобус рушив далі.
                        Час від час водій автобуса гальмував і двері на зупинках відчинялися, до салону заходили люди, обличчя яких важко було запам"ятати. Іноді було чути суржик водія "Передаєм за проєзд!".
                         Ось зупинка. Адена вийшла з автобуса і попрямувала до будинку № 2.  Йдучи вулицею, жінка розглядала таблички з номерами на будинках: № 38, № 36, № 34... За булинком під номером 32 стояли  могутні столітні дуби, наче охоронці на варті біля входу у старий ліс. За ними росли старі сосни та ялини вперемішку зі стрункими білокорими березами.  А вже потім, посеред лісу, розкинувся великий білий десятоповерховий будинок № 2.
                        Ще кілька метрів і Адена потрапить додому, а спогади про Космічну подорож залишаться назавжди в її Пам"яті.
                          

                          

5. Арт вечірка

               Була ніч з 30 травня на 1 червня 1820 року. Уже далеко за північ. Але в такий пізній час лише розпочиналося справжнє світське гуляння та розваги вельмож. Гранітними сіріми широкими сходами, що розпочиналися в холі першого поверху і змійкою піднімалися вверх, до великої освітленої тисячами ламп зали, що розташовувалася поверхом вище, непоспішаючи, піднімався Володимир, наспівуючи якусь дивну мелодію. Його безтурботний вигляд, аристократичні манери, бездоганний смак говорили про належність до знатних вельмож. Із зали долинали звуки музики. Що вище піднімався чоловік сходами, то гучніше до нього долинала весела мелодія. Володимир зайшов до зали. Велика кімната займала майже увесь другий поверх великого будинку. Стіни прикрашали картини Да Вінчі та Ботічеллі в дорогих рамах. З боків вони підсвічувалися запашними свічками, що миготіли вогниками в золотих підсвічниках. Навпроти дверей, біля виходу на балкон скупчилися чоловіки, розкурюючи сигари та обговорюючи останні новини політики та економіки. Ближче до дверей щебетали молоді дами про модні тенденції, але більше всього їх цікавили нові відкриття в галузі хімії та косметології, чудо креми, парфуми та пудри. Справа від них розташувалися музиканти, які намагалися догодити публіці, веселили присутніх музикою. Недалечко красувався розлогий дерев"яний стіл, накритий білою скатертиною. На ньому в ряд були викладені кришталеві келихи з вином, на срібних тарілках були викладені добірні фрукти. За порядком на столі та за тим, щоб келихи завжди були повними, слідкували добре вишколені молоді хлопці в білих костюмах, які обслуговували цей захід. Посередині розкинулася площадка для танців. Вона була заповнена молодими танцюючими парами, серед яких була і Адена. Кімната вміщала десятки людей, знатних напещених чоловіків та красивих, доглянутих, манірних дам, а також обслуговуючий персонал.
                 Зупинившись на вході, Володимир розглядав танцюючі пари, і шукав очима її. З-за колони виглянула пола рожево-білої шовкової сукні, що прикривала жіночу ніжку аж до самої туфельки. Через секунду танцююча постать Адени в обіймах кавалера, кружляючи, приближалася до Володимира. Вона легко і невимушено кружляла в танці та хіхікала. Поли сукні розліталися в різні сторони, задіваючі сусідні пари. Її локони розвівалися під час запального танцю, оголюючи спину. В легкій шовковій сукні Адена була схожа на метелика, який пурхав, наче на лісовій галявині. Володимир побачив, як кавалер міцно тримаючи Адену за оголену спину, дивився на неї закоханими очима. Це не подобалося чоловікові. Його настрій відчула Адена і, поглянувши на Володимира, жінка хитро посміхнулася і кивнула кавалерові.
                 - Щиро дякую за танець! - подякував галантний кавалер, провівши її до чоловіка, і через мить зник серед натовпу.

                 - Душно, - сказала весело Адена, - може вип"ємо чогось холодного?
                 Не дочекавшись відповіді, вона взяла чоловіка за руку і повела його до фуршетного стола, на якому стояли кришталеві келихи з вином, солодощі та фрукти. Тут було тихіше і Володимир вирішив поговорити з дружиною.
                 - Вже пізно, Адено, підемо додому?  - сказав Володимир  низьким басом, подаючи дружині келих з холодним вином. Низькі вібрації голосу чоловіка пронизали тіло Адени і від цього на мить забігали мурашки по її білосніжній шкірі. Вона знала, що таким чином попадає під вплив чоловіка, і опанувавши себе, абстрагувалася від звукових вібрацій, спокійно продовжуючи:
                  - Облиш свої Магічні штучки! Краще розслабся і випий чогось, потанцюй, розваги тільки розпочинаються! - сказала жінка. Її настрій трохи погіршився через намагання чоловіка підкрорити її своїй волі, але вона націлена продовжити розваги, не втрачаючи запалу, щоб там не трапилося.
                  Адена глянула на чоловіка чорними блискучими очима. Її погляд видавав, що жінка націлена  веселитися і думка чоловіка цікавить її менше за все. Очі Адени блистіли чи то від розваг, чи то від вина, але від їх погляду Володимирові стало гаряче. Знаючи свою дружину багато років, він зрозумів, що наполягаючи на своєму, провокує чергову жіночу істерику. Він втомився він надмірних емоцій Адени. В красивому ніжному тілі його дружини жила гаряча демонічна волелюбна сутність, яку неможливо підкорити. Час від часу кудись зникала жіноча м"якість. Навіть ніжний пастельний рожево-білий колір сукні, що огортала тонкий граціозний стан жінки, зараз не додавав їй ласкавості. Через чорні очі його коханої дружини на Володимира дивився справжній Демон.
                   - Ти права. - сказав Володимир. Він більше не міг витримати колючого погляду  своєї дружини.  - Час мені також розважитися!
                   Володимир перехилив келих вина, і, відразу, не закушуючи, випив другий. Будь, що буде.. Він рішуче попрямував до танцюючого натовпу, залишивши здивовану жінку біля фуршету.
                   Адена бачила, як Володимир взяв за руку некрасиву довгоносу баронессу, що була на голову вище її чоловіка, обійняв її за стан, демонстративно пригорнувши до себе. Адена явно не очікувала такого. Це збуджувало її егоїзм, і вона, Адена, жінка-Демон, повинна зупинити це ганебне, на її думку, видовище. 

                   - Давно спостерігаю за вами, - раптом почула Адена жіночий голос. До фуршетного стола неочікувано підійшла  її сусідка Августина. 

                   - Закохані пристрасні погляди, гармонія.. Мені б отак! Признайся, Адено, невже це так діє чай, з того дивного зілля, яким ти поїш Володимира кожного вечора на веранді? Поговорюють, що в лабораторії ти виготовляєш мазі по диявольському рецепту, від того і шкіра в тебе така білосніжна. А що то за трави, що ти на світанку в саду збирала? - невгавала сусідка. Адена насторожилась. Але жіноча кмітливість взяла своє.

                    - Бачу, круги під твоїми очима, Августино. Приходь в мою лабораторію. Якраз засушила мишачі лапки, приготую для тебе дивну мазь, допомогає від темних кругів, а ще лікує від лихослів"я та заздрощів. - Жартуючи, сказала Адена, - А ще раджу спати на світанку і не виглядати у вікно до сходу сонця, а то в сутінках можна спіткнутися на рівному місці...
                    Раптом почулися зойки. Довгоноса баронесса, танцюючи з Володимиром, наступила каблуком на полу своєї довгої спідниці, крутнулася спідниця упала на підлогу, а баронеса залишилася в шовкових панталонах та корсеті. Це оживило та порадувало присутніх.
                    - Яка незграба! - без жалю в голосі промовила Адена.
                    - Завтра ввесь округ буде обговорювати новий панталонний наряд баронесси! - Усміхаючись, сказала Августина. 

                    З цими словами Адена, вирівнявши осанку та гордо піднявши голову, попрямувала, відстукуючи каблучками по паркетній підлозі, до танплощадки, де, її чоловік намагався допомогти баронессі одягнути спідницю. 

                     Адена підняла свою ручку, привертаючи увагу чоловіка. Володимир побачивши усміхнену дружину, передав даму в панталонах барону, який саме підбіг, щоб прикрити срамоту дружини.

                     Якась невидима сила притягувала Володимира до Адени. Ще кілька хвилин назад він був розгніваний зверхністю і цинізмом дружини, а зараз злість кудись поділася і хотілося обіймати кохану, кружляти з нею в танці, насолоджуватися, цілуючи її пухлі вуста.

  

                        Сьогодні відбудеться відкриття виставки картин Володимира. Адена  поспішала до входу виставочної зали, вистукуючи тоненькими каблучками своїх чорних туфель по підлозі, покритій плиткою. Туфельки підкреслювали витонченість і делікатність струнких ніжок, одягнених в чорні напірозорі панчохи, які так нескромно заховалися під полою чорної сукні жінки. Плаття-туляр із важкої ткинини чорного кольору ледь закривало коліна, що додавало жінці жіночності та інтелігентної сексуальності. Підібрані чорні локони вибивалися з-під заколки і додавали образу невимушеності.
                          Годинник на руці Адени показував шосту вечора. Звучала дивна старовинна красива мелодія, в сучасній оранжеровці. Здавалося, жінка вже чула її дуже давно, мабуть, двісті років назад... На стінах висіли картини, підсвічені лампами. Вони були різножанровими, виконані різними техніками, але об"єднані єдиним  містичним характером та почуттям гумору автора. З кожної картини виглядали дивні демонічні створіння заховані майстром то між гілками осінніх девев, то у хмарному небі або під лавкою в осінньому парку. Дивувало те, що більшість відвідувачів милувалися красивими пейзажами на картинах, обговорювали техніку виконаня роботи, пастелі. І ніхто, крім Адени та ще однієї особи, яка була запрошена Володимиром на відкриття виставки картин, не помічав тих смішних Демонів.
                        - Спостерігаю за вами з тієї самої хвилини, як ви з"явилися на вході до зали.  - Звернулася жінка до Адени, подаючи їй келих вина. Адена впізнала риси обличчя сусідки Августини. Це ж треба, минуле двохсотрічної давності ходить по п"ятах.
                        - Дякую, - сказала Адена, взявши в ліву руку келих. - Не думаю, що ми знайомі.
                        Адена відразу відвернулася від співрозмовниці, так і не дізнавшись її імені, та, ігноруючи намангання незнайомки продовжити діалог, попрямувала через зал до Володимира. Саме зараз він розмовляв з високою жінкою в довгій чорній приталеній спідниці і білій блузці з рюшами на рукавах. Її голову прикрашав капелюшок.
                         - Адено, - звернувся Володимир, побачивши жінку, - ти саме вчасно.
                         Жінка в капелюшку також повернулася обличчям до Адени і та відразу впізнала високу довгоносу баронессу.
                         - Володимире, я вдячна за запрошення! - Адена взяза чоловіка під руку та, ігноруючи жінку в капелюшку, провела Майстра до фуршетного столика.
                           Останнім часом Адена відзначалася особливою безцеремонністю і взяла собі за правило спілкуватися тільки з тими особоми, хто їй імпонував. Хоча, здається, по такому правилу вона жила на Землі завжди і вела себе так, наче безсмертна гоподиня Світу всього, що дратувало багатьох людей. А, дехто, навіть, намагався обмежити її рамками  нав"язаних стереотипів.
                         - Як тобі ця подія? Ти вже подивилася мої роботи? - запитав Володимир.
                         - Роботи дуже яскраві і цікаві. Особливо цікавим є те, що ти заховав на своїх картинах! А що це за музика? Дуже знайома композиція. - поцікавилася жінка.
                         - Бачу, в тебе просинається Пам"ять  і це мене радує,-  сказав Володимир.
                         - Так що це за мелодія? Де я могла чути її раніше? - наполягала Адена.
                         - Це моя композиція. Я сам її написав за допомогою  спеціальною комп"ютерної програми і я знав, що ти прийдеш і тобі вона сподобаться. - Хитро усміхнувся Володимир.
                         - Дуже дивно, - перебила його Адена, - всі ці люди, музика, навіть зал... Це так дивно, коли ти пригадуєш те, що потрібно забути назавжди... За двісті років змінилися лише декорації та одяг...
                          - Суть і глибина людей не змінюється навіть через століття.   - Погодився Володимир. - Вечірка тільки розпочинається, тож розважайся, найцікавіше чекає попереду.
Ідемо, я познайомлю тебе з цікавими людьми, хоча, мабуть ти їх впізнаєш сама.
                          Вечірка вдалася яскравою. Було багато знайомств, розмов про останні події у світі творчості та Магії. Випито багато вина. Поважні чоловіки походжали в супроводі дружин, розглядали картини, розповідали анекдоти і голосно сміялися. Дехто танцював ритуальні танці, виконуючи, на перший погляд, дивні рухи. Жінки і дівчата фотографувалися на фоні картин, робили селфі з Володимиром. Всі веселилися і розважалися. І тут раптом, веселощі обірвав низький тембр Володимира. Музика зупинилася, всі присутні повернулися обличчям до майстра-художника.
                          - Мої друзі! - голос Володимира набирав сили і низькими вібраціями пронизував кожну клітину Адени. Сила низьких вібрацій чоловіка підкорювала її волю. Це відчуття було добре знайоме Адені, і Пам"ять її заставила абстрагуватися і звільнитися від вливу. - Кожен, хто прийшов сьогодні - для мене не просто друг, а дорога мені людина. З кимось я знайомий все життя, - продовжив Володимир глянувши на Адену, - з кимось познайомився нещодавно. Але всіх нас об"єднує інтерес до творчості! Ми всі тут зібралися не просто так!
                           Після цих слів Володимир витримав недовгу павзу. Кожний з присутніх, знаючи, що цей чоловік володіє Магією, очікував на якесь диво, але Майстер-художник був дотепним юмористом і, побачивши, як посерйознішали обличчя гостей, продовжив:
                           - Ми зібралися не просто так, а щоб спробувати мою "Хріновуху"! - діставши пляшку з алкогольним настоєм, закінчив свою промову Володимир. Знову зазвучала музика, продовжились танці, а бажаючі скуштувати "Хріновуху", стояли з келихами біля стола і голосно обговорювали алкогольні напої.
                           Все було як і двісті років назад: веселощі, гуляння, танці, музика, навіть присутні люди були знайомими. Адену на деякий час поглинула атмосфера розваг, безтурботності та легкості. Здавалося, тінь минулого огортає її в своїх обіймах і не бажає відпускати. Жінці захотілося вирватися, звільнитися, розправити крила і полетіти в невідоме майбутнє де немає марнотратних розваг, сумнівних людей, немає Володимира. Але її утримував тут у минулому, якийсь незавершений етап, наче пропущений урок, який потрібно відпрацювати.
                           Адена відійшла від натовпу веселих і п"яних людей. Її увагу притягнула картина із зображенням осіннього пейжажу. На полотні була похмура дощова осінь. У темних хмарах витали демонічні постаті. Вони намагалися звільнитися з картини і полинути у веселий натовп, де розважалася п"яна публіка.
                           - Ти засумувала, моя дружинонько? А двісті років назад тобі подобалися такі заходи! - звернувся до Адени Володимир. Він покинув на мить веселу компанію і підійшов до жінки, обійнявши її за стан.
                          - Я тобі не дружина! - заперечила Адена, звільняючись від обіймів Володимира.  Давай забудемо минуле двохсотрічної давності. У кожного своє життя.
                         - Я радий би забути.. І зараз ти мені не так сильно подобаєшся, як двісті років назад. Я хотів побачити ту легку і ніжну дівчинку, що пурхала між гостями, як метелик і радувала мене своєю легкістю. Але від неї залишилися лише кучеряве волосся, великі чорні очі. Навіть посмішка твоя змінилася. Справа в тому, що попереду будуть великі Зміни і я повинен тебе підготувати до цього. В тебе, звичайно, є вибір: ти можешь прожити ще одне звичайне земне життя, як мільярди землян, ігноруючи свою високу Місію.
                         - Це якесь безглуздя! - не стримуючи емоцій випалила Адена.
                         - А як же код 0323? Якщо ти забула, то це код операції Зміни земного життя, агенте Адена! Ти повинна зробити вибір: звичайне марнотратне, нікчемне життя, чи виконання Космічних завдань! Я тебе попередив! - з цими словами Володимир подався до веселої компанії розважатися.
                         - Безглуздя! - промовила Адена і вийшла із зали.
                          Була вже глибока ніч. Подував теплий вітерець. На небі сіяли зорі, наче тисячі очей Всесвіту. Це була остання весняна ніч в цьому році. "Завтра  літо!" - подумала Адена, вдихнувши аромат пахучих квітів. Вона сиділа на лавці під кущем бузку, чекаючи таксі. Приємний солодкий аромат наповював все тіло жінки. Ось де справжя насолода! Навіть вночі на Землі панує  рай!
                            Нічну тишу перебив звук двигуна таксі. Адена сіла на заднє сидіння автомобіля і зникла в пітьмі глибокої ночі, наче, втікаючи від свого далекого безтурботного минулого.
                            Автомобіль мчав дорогою через проспекти і вулиці. За вікном сіяли ліхтарі та світилися неоновим світлом вітрини магазинів. Адена милувалася нічним Києвом. Пізній час давав про себе знати, сон перемагав. Жінка глянула на годинник. Циферблат показував третю годину і 23 хвилини. Скоро світанок. Вона закрила очі і почала, непоспішаючи, виходити зі свого фізичного тіла. Водій, глянувши в дзеркало на пасажирку, подумав, що та міцно заснула. Очі Адени були закриті. Здавалося вона привідкривши рота, зовсім не дихає.
                           - Приїхали! - сказав таксист.
                           Та Адена не відповідала.
                           - Дійсно  заснула чи що..? - Пробурмотів собі під носа водій, і повернувши голову назад, голосніше сказав:
                          - Будинок №2. Приїхали! З вас 150 гривень.
                          У відповідь тиша. Водій вийшов із машини і обійшовши її ззаду, відчинив задні двері справа, де сиділа пасажирка. Він доторкнувсядо правого плеча Адени:
                          - Пані, просипайтеся, приїхали!
                          Рука жінки сповзла з її колін і вивалилася через прочинені двері.
                          - Знепритомніла, мабуть,- прошепотів водій, вмить спотівши з переляку. Він швидко відчинив передні двері і дістав аптечку. Вмить запах нашатирного спирту роздався по всій машині, та все марно, Адена не приходила до тями.
                          - Господи, оце ще пригода. - бідкався водій.
                         Він дістав мобільного телефона і набрав номер швидкої допомоги. За кілька хвилин на місце прибула карета з лікарями. Адену доставили у лікарню в непритомному стані. Кілька годин боролися лікарі за життя молодої жінки та все, здавалося, марно.