8.1. Жіночі посиденьки

         1820 рік.
          Жаркий червневий день добігав до кінця і передавав естафету вечерові. Сонечко сідало за обрій і, прощаючись, огортало Землю своїм промінням, пестило дерева та кущі ніжним теплом, посилало останні промінці квітам, що цвіли біля веранди, де Адена ділилася зі своєю сусідкою Августиною таємними рецептами заварювання чаю.
          На столі лежало кілька пучків ароматних сухих трав, стояли два білі фарфорові чайники, чашки білого кольору та блюдечка.
          - Хелено, принеси нам кип"яток, - погукала Адена служницю.
          Здавалося, десь за дверима служниця тільки чекала, коли її погукають. Вона з"явилася тієї ж миті. В руках несла  полив"яного чайника, огорненного рушником, з кип"яченою гарячою водою. Хелена обережно поклала гарячого чайника на залізну підставку і зникла так само швидко, як із"явилася.
          - Поексперементуємо? - весело запропонувала Адена. - Заварюватимемо чай по одному рецепту, але в різних чайниках, а потім спробуємо, що в кого вийшло.
         - Добре, - погодилася Августина, - я так розумію, для початку необхідно ополоснути чайники гарячим кип"ятком.
          Августина відлила трохи гарячої води в фарфоровий чайник, поколотила його в руках, і вилила воду за верандою поруч із клумбою піонів.
          - Добре, добре, але я по іншому це зроблю. Ось дивись, - говорила Адена, одночасно виконуючи сказане нею. -  Я наливаю трішки кип"ятку в чайник, тепер калатаю ним так, щоб вода обмивала його стінки, рухаючись за часовою стрілкою.
             - А це має значення? - недовірливо запитала Августина.
             - Якщо хочеш отримати смачний і корисний напій, то слід приділяти увагу усім дрібницям. - сказала Адена.
             - З чого розпочнемо? - запитала Августина перебираючи пальцями зілля. - Все так гарно пахне!
             - Спочатку покладемо в чайник кілька сухих листків із дерева зеленого чаю і залиємо гарячим кип"ятком. Поки напій буде настоюватися, подбаємо про наступні інгредієнти, - не вмовкала Адена.
              Августина намагалася повторювати всі дії за Аденою.
              - Тепер, - продовжила Адена беримо почищений корінь імбиря, відрізаємо тонке кружельце і добавляємо його в напій.
              Августина відкрила кришечку свого чайника і вкинула всередину відрізаний шматок кореня імбиря. З діловим виглядом вона запитала Адену:
               - Слухай, мені здається, поки ми будемо отак добавляти по одному інгредієнту, то кип"яток остине.
              - Чого ти переймаєшся? На вулиці жарко і нам не потрібен гарячий чай. Краще візьми он той лляний мішечок із цукатами та цедрою.
               Августина взяла мішечок, розкрила його і аромат лимону та цитруса заповнив усю веранду.
               - Дістаємо кілька шматочків і добавляємо до нашого напою, - продовжувала Адена, - тепер відрізаємо скибочку свіжого кислого лайму - і туди ж його, нехай настоюється.
               Августина, кожного разу, відкриваючи кришку чайника принюхувалася до дивного аромату настою і здивовано коментувала:
               - Неймовірно, аромат стає таким насиченим і прохолодним!
               - Ми не закінчили, - заперечила Адена. - Ось візьми кілька сухих квіток, - Адена подала Августині сухі квіти з приємним екзотичним ароматом.
              - Що це? - запитала Августина принюхуючись до зілля.
              - Квіти жасмину, - коротко відповіла Адена.
               Жінки продовжували відбирати зілля, готувати напій та голосно хіхікати, переповідаючи одна одній смішні жіночі історії. Вони так захопилися, що не помітили, як на сходах біля веранди за кущем високих червоних троянд стояв Володимир і слухав їхні теревені.
               - Хелен, ми закінчили, прибири тут, - покликала Адена служницю, повернувшись обличчям до вхідних дверей будинку. Саме в цей вона побачила за кущем троянд свого чоловіка.
              - І давно ти підслуховуєш жіночі таємниці? - сказала Адена і, ніби образившись, надула губи.
              - З самого початку, - Володимирр підійшов ближче до стола. - Що тут у нас? - він відкрив кришку першого  чайнику і схилився над нам, оцінюючи аромат напою. - Пахне приємно.
             Володимир відлив в чашку трохи чаю і прицмокуючи відпив ковток.
             - А -а-а, - скрикнув чоловік, тримаючись за серце. Трохи навмисне погойдуючись, він вдавав, що помирає.
             - Боже, -  скрикнула  Августина, - йому погано..це ж мій чайник, я приготувала отраву? Я щось  не так зробила? - не на жарт перелякалася Августина.
             Адена в цей час заходилася реготом. Вона знала, що чоловік жартує і намагається розіграти жінок.
             - Не переймайся, - продовжуючи сміятися, Адена намагалася заспокоїти стривожену Августину. - Володимир ще той жартівник. Хелен, винось печиво, будемо пити чай!
             Наче, з помахом чарівної палички з"явилася служниця з тарілкою смаколиків у руках. Вона обережно поклала її на середину столу.
             Володимир, Адена та Августина сіли на плетені із лози крісла за круглий дерев"яний стіл. Вони смакували крихке печиво, запивали ароматним напоєм, жартували та голосно сміялися, насолоджувалися заходом сонця та літнім теплим вечором. А на вулиці цвіли розлогі кущі піон та високі троянди, наповнювали околицю солодким ароматом. Щебетали пташки, готуючись до сну. Сонечно опустилося вже дуже низько над землею і не пекло, як вдень, а  останніми променями, ніби ласкаво цілувало та пестило будинок, біля якого весело гомоніли господарі та їхня гостя Августина.

                З відчиненого вікна кухні багатоповерхівки долинав на вулицю аромат зеленого чаю з імбирем та лимоном. Адена, викладаючи печиво на тарілку, що лежала біля фарфорового чайника, глянула на циферблат настінного годинника. Стрілки показували сьому вечора. В цей час задзвенів дзвінок вхідних дверей і Фідель, почав голосно гавкати та, дрібно перебираючи своїми маленькими лапками, швидко побіг в  коридор,
                 - Тихо, Фідель, - зацитькала песика Адена, йдучи вслід за ним.
                  Вона відчинила двері. В коридорі стояла Марфа.
             

               
               
             
   
           
          

Операція під кодом 0323 План Омега

                        Далекий, вивчений століттями, але досі невідомий Космос! Він манить усіх своєю красою та незвіданістю! Такий величний, красивий і небезпечний! Скільки життів великих дослідників Ти забрав, так і не відкривши своїх таємниць! Багато вчених, фізиків, астологів, містиків, езотериків, метафізиків намагаються вивчити Тебе, о Величний Космосе, вони бажають вийти за рамки рідної Галактики, але Ти, Космічно Височінь, безжально губиш їхні життя! За межі Чумацького Шляху дозволено виходити лише Твоїм перевіреним часом і різними випробуваннями, вірним Агентам, які знають кожну "стежинку" не тільки Чумацького Шляху, але й побували на інших Галактиках: хтось називає їх Ангелами і молиться їм, хтось бачить Демонів і лякається, та всі вони, Ангели і Демони - Твої Агенти, що виконують різні завдання: хтось оберігає і допомагає, а комусь доводиться виконувати "чорну" роботу, завдавати удару супротивнику. Хтось із них залишається невидимим для людського ока, а хтось приміряє на себе фізичне тіло красивої жінки чи мужнього чоловіка. Але всі вони приходять від Тебе, Безмежний Космосе, на Землю, щоб виконати свою високу Місію

Далеко, за межами Чумацького шляху, Ти Всемогутній Космосе, ховаєш найбільшу Таємницю про маленьку, але таку важливу голубу планету Сонячної системи , ім"я якої "Земля". І знають її лише твої вірні Агенти, які прийшли на Землю для виконання важливої Операції під Кодом 0323.

                        В далекій незвіданій Височині, за мільйони світових років від Сонячної системи на дивній планеті, оповитій зеленим неоновим ефіром проходить засідання Комітету по виконанні плану Операції під Кодом 0323
                       - Усі варіанти виконання операції неуспішні! - розпочав голова Комітету, - З Агентом Адена відбулася мутація під впливом шкідливих екологічних проблем Землі. Агент Володимир прикладає зусилля, але його резервні запаси можуть бути недостатніми. Приступаємо до виконання Плану Омега.
                       - Ми надсилали мейседжі  та повідомлення. Агент Адена отримала їх та через мутацію у Агента  виникли проблеми  з перекладом змісту повідомлень. Агент Володимир зустрівся з Агентом Адена та відновив Пам"ять, тому отримані повідомлення були вірно розшифровані Агентами. До речі, за  час перебування на Землі, у них з"явилися однодумці та помічники, - доповіла Куратор  Операції.
                      В розмову втрутився Відповідальний за Безпеку Агентів:
                      - Запаси енергії у агента Адена закінчуються. На деякий час вистачить резервів Агента Володимира. Але цього мало. Їм потрібне підкріплення.  Дизайн їх фізичних тіл не дозволяє виконувати деякі функції та привертає увагу землян.
                      - Агенту Адена вдалося непомітно зникнути із Землі, побувати вдома і особисто отримати нові розроблені технології, - сказав Голова Комітету. Але у нас мало часу. Якшо не будемо діяти радикально, то втратимо не тільки Голубу планету, але й всю Сонячну Систему. Землян, на жаль, не зупинити...
                      - Підірвати Землю для збереження Чумацького Шляху - останній варіант в нашому Плані Омега, - сказала Куратор.
                      - Я відправлю мейседж, щоб Агенти поверталися, - потурбувався  Відповідальний за Безпеку.
                      - Ви впевнені, що повідомлення будуть вчасно прочитані та правильно трактовані? - заперечив Голова Комітету. - У нас мало часу. Готуйте Астероїд. Операцію розпочнемо через 5 земних хвилин.
                   
                        В цей червневий літній день на Землі було дуже холодно. Похмуре небо, затягнене темними хмарами непривітно дивилося на людей, наче погрожуючи холодним ливнем. Усі прогнози погоди поперджали про грозу і застерігали особливо чутливих людей бути уважними до свого здоров"я. Сьогодні не на жарт розгулялися магнітні бурі.
                        Адена сиділа на засіданні педагогічної ради і разом з колегами слухада нудний виступ директора школи про підсумки навчального року. Вона глянула у вікно. На небі купчилися хмари. "Напевно, буде гроза", - подумала жінка.
                       -  Адено, -  звернулася директор, - мабуть, Вам не цікаво, скільки учнів нашої школи закінчили навчання в цьому році з хорошими відмітками!
                         Диретор продовжила виступ:
                          - 25% усіх учнів становлять відмінники! Це гарний показник.
                         Раптом Адена відчула шум у вухах і дивні голоси:
                         - Готуємо Астероїд! Ш-ш-ш-ш-ш, - знову почула шум жінка, наче в рації, - Астероїд, - почула вдруге Адена, як відлуння.
                         - Астероїд? Директор говорила про Астероїд? - здивовано  жінка запитала  сусідку по столу, яка зосереджено слухала виступ директора.
                         -  Адено, який Астероїд? Що з тобою? - скоса глянула на Адену колега.
                         - Вибач, в голові запаморочилось, мабуть, магнітні бурі -  виправдовувалася Адена.
                         Дирктор продовжувала називати статистичні дані:
                         - Решта учнів отримали достатній рівень навчальних досягнень.
                        Адена намагалася зосереджено слухати, але знову почула тільки шум і дзвін. Вона оперлася ліктями на стіл і розтерла вказівним та середнім пальцями правої і лівої руки віски. Після цього почула чіткий голос директора:
                         - Наказую розпочати виконаня Операції 0323, План Омега!
                         Адена поблідніла.
                         - План Омега? - прошептала жінка. - Мені треба вийти до туалету, - З цими словами Адена піднялася із за застола і вийшла з кабінету.
                           Туалет - це єдина кімната у школі, де жінка могла побути наодинці, привести в порядок свої думки та налаштуватися на плідну роботу.
                         - Яка наглість! - обурилася колега, що сиділа навпроти і спостерігала за Аденою від початку педагогічної ради.
                        - Вона не просто зневажає усіх нас, а демонструє це відверто! - підхопила обурення завуч.
                        - Не будемо її чекати, продовжуємо, хай потім ходить і просить вас, шановні колеги, щоб дали їй дані, а вам уже вирішувати, переказувати їй мої слова чи ні, - сказала директор і продовжила доповідати.
                         Адена зайшла до туалету. Вона відкрила кран, підставила долоні під струйку холодної води, набрала повні пригорщі і вмила обличчя. У вухах продовжувало шуміти і дзвеніти. Вона опустила кришку унітаза і сіла на нього, як на табурет.  Наче, через рацію. крізь шум і дзвін чулися голоси:
                        - Залишилося три земні хвилини. Астероїд до запуску готовий!
                        - Зачекайте, Агент Адена отримала нову розробку телепартації. Вона встигне покинути Голубу планету. Посилайте імпульс за Агентом Володимиром! - почула жінка відлуння голосу Божевільного Вченого із дивної планети, окутаної зеленим світлом.
                         - Агент Адена не погодиться залишити свого нового помічника! - Сказала Координатор.
                        -  Йому не місце серед нас! - зауважив Відповідальний за безпеку Агентів.
                         - Агенте Володимире, негайно повертайтеся! - наказав Голова Комінету.
                         - Агент Володимир у безпечній зоні, - констатувала Координатор
                     
                        "Я божеволію..", - перше. що промайнуло в голові у жінки.
                         Вона відчула холод у ногах і руках. Все її тіло знобило. Кінцівки ставали важкими. Адена починала виходити зі свого фізичного тіла. Її ефір розчепився на мільярди мікроскопічних частинок і почав вільно проходити через стіни будівлі. За кілька секунд усі частинки скупчилися у хмарному небі і зникли за межами нашої Галатики.

                          Нічого особливого не відчули працівники нової галереї, що відкрилася нещодавно в цетрі столиці. Саме сьогодні сюди завітали по справах Володимир зі своїм другом і партнером відомим художником. Після огляду галерейних залів друзі довго вирішували як розмістити картини: по тематиці чи відповідно до  техніки виконання робіт. Треба було ще вирішити питання з освітленням. За розмовою друзі перемістилися до холу галереї, де можна було відпочити, посидіти у м"якому кріслі та випити гарячого чаю чи ароматної кави.
                          Володимир сидів у м"якому білому шкіряному кріслі, опершись ліктями на дубовий стіл. Стомлений погляд Володимира блукав просторами на білій стіні навпроти, наче шукаючи точку опори. Чоловік відчував тривогу. Погляд чоловіка зупинився на екрані великої плазми, де змінювали одне одного зображення репродукцій картин сучасних українських художників. Перед ним сидів його колега і друг, відомий художник. Він бачив стурбоване обличчя Володимира, але подумав, що друг переймається відкриттям виставки.
                         - Полотна можна виставити у третій  залі галереї. - сказав друг.
                         - Так. - погодився Володимир, розтираючи долоні рук. - Може, візьмемо чай із чебрецем? - продовжив чоловік, намагаючись зосередитися на майбутній виставці.
                         Раптом телевізор зашипів і зображення з екрану зникло. З вулиці почувся гуркіт грому і небо освітив потужний розряд блискавки.
                         - Володимире, ти мене чуєш? - сердитим тоном звернувся до нього друг, побачивши, що гроза цікавить   Володимира більше за майбутню подію.
                       
                         - Ангенте Володимире, повертайся! В дію вступає варіант Омега! - почув внутрішнім слухом Володимир голос відповідального за безпеку Агентів.
                           Володимир відправив імпульс, зворотній зв"язок, що готовий в останню секудду прибути на місце.
                          Все відбувалося так швидко, що друг нічого не запідозрив. Раптом екран телевізора. що висів на протижежній стіні увімкнувся.

 Екстерний випуск новин : " До Землі наближається гігантський Астероїд. НАСА робить все можливе. Слідкуйте за новинами"

                         - Знову Астероїд, - сказав друг, думаєш правда? - звернувся він до Володимира.
                          Але той у відповідь лише сказав, вистукуючи пальцями по столі дивний ритм.
                          - Поживемо, побачимо...
                         Володимир готувався відпавлятися у Космос.

                         - У неї  вийшло, - почула Адена, сидячи в кріслі, голос Вченого.
                         - Залишилася земна хвилина. - говорив Голова Комітету. Агент Володимир у дорозі!
                         - Астероїд входить в Сонячну систему, - констатувала Координатор.
                          Вчений продовжував маятися біля Адени. Він дістав провідник і з"єднав його з пуповинною жінки. Вражений побаченим на екрані монітора, вчений покликав Відповідального за безпеку Агентів.
                           - Вона вагітна від землянина. Як це трапилося?
                           - З агентом Адена був втрачений зв"язок на кілька днів. Мабуть, саме в цей перід відбулося запліднення.
                             - 40 секунд,  - продовжувала слідкувати за відліком Координатор, непочувши діалогу між Відповідальним за Безпеку Агентів та Вченим.  - Астероїд успішно пройшов повз Марс.

                              "Термінове оголошення"  - почули мільйони землян через свої прийомники в автомобілях та в офісах. "Важливе повідомлення" - червоніли заголовки на усіх сайтах мережі Інтернет. "На Землю з великою швидкістю насувається гігантський Астероїд" - робили перепости мільйони користувачів соціальних мереж на своїх сторінках.
                               - Негайно організувати ядерний вибух! - командував керівник безпеки служби НАСА. - це може змінити траєкторію руху Астероїда і він плавно пройде біля планети, за задіваючи її.

                               - Астероїд збився з курсу. - вигукнула Координатор Операції 0323.
                               - Цього не може бути! - сказав Голова Комітету. Змінити силу опору!
                               - Силу опору змінено. Астероїд повернувся на свій маршрут! Продовжено час завершення операції! - констатувала Координатор.

                                - Астероїд змінив напрямок. - доповів наглядач НАСА командирові. - Але він досі направлений на планету.
                                - Готуємо ще один вибух! Померти всім від Астероїда чи половині землян від ядерних вибухів?! Я вибираю друге! - швидко прийняв рішення Командир, опершись кулаками на стіл навпроти великого монітора.

                               - Земляни намагаються зміними траєкторію Астероїда! - говорила Координатор
                               - Зачекайте.- отямилася Адена. - Зупиніть Операцію 0323, План Омега. Є ще один варіант.
                               - Затримати Астероїд в нерухомості! - скомандував Голова Комітету. У тебе, Агенте, рівно 30 секунд.
                               - Землян не змінити. Я впливала на їх психіку, намагалася змінити бачення нових поколінь, але тільки 2 % з них змогли критично мислити та протистояти зовнішнім подразникам, решта попадають під вплив мас. Агент Володимир науково доказав необхідність у змінах та впливав на емоції землян. Останні гуманні варіанти не діють. Пропоную видаляти землян із Голубої планети дозовано: посилити природні катаклізми, стихії, війни, голод, техногенні катастрофи. Це дасть змогу вичистити Землю від паразитуючих мешканців та зберегти залишок її природніх ресурсів. А на вільному місці розповсюджувати наш ефір через народження  нових фізичних тіл, яких називаються на Землі словом "Люди".
                             Голова Комітету замислився. Адена пропонувала дійсно новий частково гуманний варіант. Часу на обміркування було мало. Астероїд за кілька секунд рознесе Землю на Космічний дріб"язок. Але є ще час, щоб змінити його курс.
                             - Можна звільнити місце і не руйнувати надр Землі. - прокоментував Відповідальний за Безпеку Агентів.
                             - Ресурсів вистачить  на кілька мільйонів років. - підтримав Вчений.
                             - Земляни змінили траєкторію руху Астероїда. Повертати його на попередній маршрут? - запитала Координатор Операції у Голови Комутету.
                             - Ні! - заперечив Голова Комітету. - Агенте Адено, ви повертаєтеся на Землю.

                            Астероїд, плавно обійшов Голубу планету, не зачепивши Атмосфери і розірвався в Космічній безодні, не завдавши шкоди жодній із планет.

                             "Астероїд обійшов Землю!" - рясніли заголовки на різних сайтах мережі Інтернет.
                              "Працівникам НАСА вдалося змінити траєкторію руху Астероїда" -  зривався від перепостів Фейсбук.
                              "Прорив у науці!" - говорили на кожному телеканалі.

                               - Кінець світу відмінили? - жартівливо запитав друг Володимира, смакуючи ароматний чай.
                              - Багато ти знаєш про кінець світу! - сказав Володимир низьким басом. Він подумки післав імпульс Адені : "З поверненням!"

                           
                               - Вона непритомна. - сказала завуч,  - викликайте лікаря.
                               До туалету забігла  лікар в руках з нашатирним спиртом.
                               - Звільніть місце, дайте пройти, - командувала лікар, сунувши під носа Адені вату, змочену в нашатирному спирті.
                               Адена почала приходити до тями. Колеги допомогли її встати.
                               - Їй треба полежати. - вимовила лікар. проведіть її в ізолятор.
                               - Зі мною усе добре. -  заявила Адена. -  З вагітними таке буває.
                               - Я бачу, як усе добре! - заперечила лікар, - полежиш деякий час в ізоляторі поки нормалізується кров"яний тиск.
                                - А педагогічна рада уже закінчилася? - запитала жінка.
                                - Не тільки педагогічна рада закінчилася, Адено, НАСА врятували Землю від Астероїда. - сказала лікар жартівливим тоном.
                               - Астероїд - це серйозно! - зауважила Адена. Вона відчула імпульс-зв"язок від Володимира і подумки відправила відповідь: "Варіант Омега ліквідовано. Початок Змін відбувся! Тобі треба повертатися! Комітет чекає тебе!"
                               - У них кожного року, як не кінець світу, то Астероїд на Землю летить! - продовжувала говорити лікар дзвінким високим голосом. - Лягай на койку і приготуй праву руку, буду міряти тобі тиск.
                                Адена виконала команди лікаря, сперечатися з нею було марно. Вона виставила праву руку для того, щоб прикріпити апарат,  а лівою погладжувала живіт, в якому вже два тижні жив її маленький син. Саме він стане першою Новою Людиною на Землі.
                                                                                   
                      

10. засідання суда. катаклізм. Святкування

9. Піготовка до суда

8. друга зустріч з Володимиром

Прохання про допомогу, вивчення старих докуметнів з ящика, виявлення родинних зв"язків. 

7. Знайомство з Марфою

               Великий багатоповерховий білий будинок №2 уже десяток років  є житлом для багатьох людей. У кожного, хто хоч раз побував поряд з цїєю особливою будівлею, виникає бажання поселитися тут і прожити все своє земне життя. Він невидимою магнітною силою манить до себе сильних, добрих і сміливих людей, дає їм тепло, комфорт, наповнює силою. Заночувавши тут хоч раз, людина стає мудрішою. Здається, наче самі стіни будинку нашіптують гарні ідеї та план їх реалізації, зводять потрібних одне одному людей для спільної корисної роботи.
               А ще десятки літ назад тут росли розлогі дуби і високі сосни, а між ними біліла маленька хатинка старої київської Відьми, покрита драницями та вибілена вапном, оточена низеньким тином. Багато легенд складено про цю жінку. Всі про неї знали, але не кожному вдавалося її побачити. Не кожний бажаючий міг знайти маленький будиночок у лісі серед дерев та хащів. Та й сміливців було мало. Якщо людина заходила до лісу з поганими намірами, то неодмінно з нею траплялося якесь лихо: нападав незвіданий дикий чорний звір з рогами і жорстоко розривав тіло на шматки. Люди боялися і намагалися без особливої потреби не заходити до лісу, обходили його, як то кажуть, десятою дорогою. Але якщо хтось потрапляв сюди, шукаючи захисту чи, бувало, важко хворий заблукав, то, обов"явково знаходив тут втіху і зцілення.
                  Подейкують, що була у Відьми внучка, яка приходила до неї час від часу з корзинкою ласощів. Відьма звала її Марфою. Таке ім"я пророкувало дівчинці зробити дуже необхідну справу і стати власницею великого маєтку. Адже Марфа із староеврейської мови означає "Діюча, господиня"  Внучка була схожа на маленького Ангела: біляве кучеряве волосся спадало до її плечей. З- під лоба сіяли зелені зіниці. Кажуть, як дивилася вона комусь в очі, то, наче заглядала глибоко в душу. Влітку дівча, немов білокрилий метелик білому платтячку та білій шляпці, з-під якої вибивалося білокуре волосся,  порхала серед кущів малини та ожини, що ролсли недалечко від хатини. А взимку в своїй білій шубці та білій в"язаній шапочці з бомчиками, дівчина була схожою на легку сніжинку, що кружляла біля ялинок та сосонок. Тільки червоні рукавички та червоні від морозу щічки виднілися між деревами.
                  Відьма казала, що саме ця дівчинка, після смерті старої,  повинна берегти  ліс від злих людей. "Бо розступиться земля і проковтне все: і злих людей і тих, хто прагне робити добро..." - пророкувала стара. Мале  дівча слухало Відьмині повчання і все запам"ятовувало.                         Марфа росла допитливою і мудрою дівчинкою. Закінчила Київський політехнічний інститут, в якому дізналася про тектонічні розломи та особливу енергію, яка заповнює підземні щілини. Саме про це їй намагалася розповісти стара Відьма і застерігала від будівництва будь чого на цій території. Адже, найменші зміни в земній корі можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
                 Після смерті Відьми її маленький будиночок і ліс дістався у спадок Марфі. Але рідко її тут бачили люди, що жили на узліссі. Змінилася влада і тепер все майно Марфи, отримане у спадок, стало державною власністю. Згодом стара Відьмина хата розвалилася, тріснула пополам. Із розвалин долинали до людей, що жили на узліссі, дивні звуки: то, наче пугач вночі гукає,  то, наче вовк виє. Проте, лісники. оглядаючи ліс, жодного разу не бачили ні сови, ні пугача на старих руїнах, а вовків і зроду тут не було. Старі люди говорили, що то Відьмині Духи стережуть її околицю і часто лякали ними своїх дітей та внуків аби ті не заходили далеко у ліс. Згодом розвалена хатина зовсім зрівнялася із землею. А через десяток років на її місці виріс величезний десятиповерховий будинок, в якому за збігом обставин, Марфа, як молодий працівник дослідної станції, отримала квартиру № 66 і поселилася в ній. Через кілька років вона вишла заміж за свого молодого сусіда Юрія і переселилася в його квартиру, а своє житло жінка почала здавати в аренду. Та справами аренди займалася її давня приятелька.
                  Людей, бажаючих жити в лісі посеред такої краси виявилося дуже багато. Якщо є попит, то знайдеться і пропозиція. Вирішили забудовники збудувати поряд ще один будинок і добряче заробити на продажі квартир. Але земля, на якій проектували висотку, наче була проти забудовування. Тектонічні розломи давали знати про себе, енергія, що зберігалася в їхніх щілинах, дедалі активніше виходила назовні і впливала на оточуюче середовище по різному: скручувала стовбури дерев, впливала на поведінку тварин, робила їх агресивними, зводила з розуму людей, а у кого серцево-судинна система була слабкою, того паралізувало від інсульту.
                Захищалася земля від забудови, захищали її мешканці будинку № 2 під командуванням Юрія, чоловіка Марфи. І тепер, здається, настав час повернути їй свій спадок і стати хранительницею лісу.
             
                  Марфа вийшла на вулицю, тримаючи в руках чорного ящика з написом 0323, в якому зберігалися старі документи. Незважаючи на те, що їй уже трохи за 50, жінка виглядала набагато молодшою. Її природня краса привертала увагу людей. Багато хто говорив, що це гени, спадковість. Та мало хто знає, що краса - це лише на 20 % подарунок при народження і на 80 % -  кропітлива робота над собою і жорстка дисципліна. Прекрасна Софі Лорен сказала: "Якщо молода жінка красива, але не є дисциплінованою, вона втратить свою завнішність з віком. Якщо проста жінка дисциплінована, то вона, безумовно, з часом стане ще красивішою" Ці слова якнайкраще описували Марфу. Правильне харчування, режим, фізичне навантаження, праця над своїм внутрішнім світом та гармонія з природою зберегли молодість і привабливість цієї жінки. 

                       Марфа дійсно любить своє тіло. Вона нізащо не дозволяє собі споживати всіляку гидоту, ліниво лежати на дивані перед телевізором, спати де завгодно, як завгодно і з ким завгодно. Вона з народження не вживала ні м"яса, ні риби. Її бабуся, стара київська Відьма забороняла їсти мертвичину (м"ясо і рибу) і не свіжі, зіпсовані, браковані продукти. 

                     Відьма навчала свою внучку: "Є три категорії їжі. Перша  - це щойнопритовлена їжа зі свіжих продуктів - яблучка, груші, горіхи, помідорчики та огірочки щойно принесені з городу, морвинка та інші овочі, щойноспечений теплий духмяний хлібчик з пшеничного або житнього борошна, каша з добірного зерна, свіжі яйця, парне молоко, "молода" сметана. кисломолочний сир, кефір. Таку їжу ідять духовні настанивники, просвітителі, мудрі люди, які прагнуть до Знань, правителі, творці та митці, а також цілителі. Їжа зї свіжих продуктів, що увібрали в себе енергію Сонечка, Землі та Води, наповнюють людей особливою світлою енергією життя, радості, щастя, мудрості! Друга категорія -  м"ясо та риба. Це їжа воїнів. Мертвичина дає їм агресію та викликає зло. Трупний яд спонукає вбивати, принижувати, знущатися над іншими. Третя категорія - це перетримана, зіпсована їжа. Вона не дає ніякої сили, ні мудрості, ні розуму, ні енергії. Нею харчуються падші люди, нездатні зробити  нічого путнього "   

                       Вже потім, будучи студенткою університету, Марфа дізналася про хімічний склад фруктів та овочів вирощених дбайливими руками на добрій землі, а також про руйнуючий вплив трупного яду, що є у м"ясі мертвих тварин та у  мертвій рибі, на організм людини.  Марфа знала, що 70 % спожитих продуктів за день повинні становити свіжі овочі та фрукти, наповнені сонячною енергією, вирощені на благодатній землі, доглянути руками добрих людей. І тільки 30 % - термічно оброблені, приготовлені страви. 

                         Дотримуючись всіх порад та повчань старої Відьми, Марфа прекрасно виглядала і добре себе почувала. Незважаючи на вік, у неї була красива молода шкіра,та струнка прекрасна фігура. Всі її наряди підкреслювали тонку талію та зону декольте. 

                         Марфа в своїй  білій ллянній сукні, яка підкреслювала золотистий колір засмаглої  на сонці шкіри, була схожа на Ангела. Її біляве волосся розвівалося від легенького літнього ранкового вітру. Навіть темні сонячні окуляри, почеплені на говову, як ободок, не могли стримати білокурих локонів, якими грався літній вітерець. Наче заграючи з жінкою він то розвівав її волосся, то піднімав поли її сукні, то лоскотав її шкіру в зоні декольте. Здавалося, що Марфі подобається таке загравання і вона ніжно посміхалася, підставляючи голову назустріч подихам вітру та при цьому примружуючи від насолоди очі. Постукуючи каблучками босоніжок кремового кольору, що підкреслювали делікатність її ніжок, жінка легкою ходою прямувала до воріт, де вартувала охорона. Сьогодні їй треба зустрітися з юристом, щоб виявити силу старих документів у справі про повернення спадку. Незважаючи на ірги з вітром та на свій ангельський зовнішній вигляд,  вона  була налаштована рішуче.

                  - Доброго ранку! - почула жінка дзвінкий голос Адени, яка саме поверталася додому.
                    Перед Марфою стояла молода чорноброва блідолиця жінка з великими чорними блискучими очима. Її незвичайна манка врода заставила жінку в білій лляній сукні на мить забути про юридичну контору, куди вона прямувала, і про спадок. Довгі чорні локони Адени спадали майже до пояса та зливалися з чорною сукнею із грубої тканини. Молода жінка ступила крок назад, щоб пропустити старшу по віку жінку через ворота, але та зупинилася і непорушно, наче під дією гіпнозу, стояла. Їх погляди зустрілися та вже через кілька секунд Марфа опустила очі, невитримавши колючого погляду Адени. Вона відійшла назад. Це була зустріч двох вродливих, але таких різних жінок. Наче Тьма зустрілася зі Світлом, Добро побачило перед собою віковічне Зло. Не займаючи одна одну, вони обидві розуміли необхідність цієї зустрічі.
                 - Проходьте, - промовила Марфа, пропускаючи Адену через ворота.
                 Адена зробила кілька кроків вперед і, опинившись за воротами на території будинку, вона оглянулася через праве плече і ще раз пильно поглянула в зелені очі Марфи.
                 - А ви, мабуть, і є та жінка, що зображена на муралі нашого будинку, - здогадалася Адена.
                 - Так. Мене звуть Марфа.  А ви, мабуть, Адена, і живете в квартирі № 66. - сказала жінка в білій сукні, змірявши поглядом молоду жінку в чорному. - Я власниця цієї квартири, - добавила Марфа. - Якщо  ви не проти, я загляну до вас ввечері.
                 - Тоді я запрошую вас на чашку чаю, пані Марфо. Чекатиму вас після сьомої вечора. -Сказала Адена і попрямувала додому, ритмічно постукуючи по асфальтоввній доріжці каблуками чорних туфель.
                  "А вона зухвала! Вся чорна, як і її ненаситні Демони з Аду"-  подумала Марфа, проводжаючи поглядом молоду жінку в чорному.

6. Технології вищого порядку.

                       Ефірне тіло Адени почало підніматися високо в небо. З реактивною швидкістю вона пролітала через чорний тунель, піднімаючись все вище і вище. З кожним кілометром він усе більше розширювався. Молода жінка стрімко піднімалася вверх через темносиній простір. Синява уже розсіювалася і змінювалася на ніжно-голубий проходолний простір з напівпрозорим фіолевовим відтінком, за яким, піднімаючись все вище, Адена бачила яскраве сяйво. Це був дім її Небесного Отця. Жінка залетіла в сліпуче світло і прошмигнувши через нього вмить опинилася в перламутро - рожевому просторі, наповненому ніжністю і ласкою. Та вона не зупинялася. Ніжне рожеве забарвлення темнішало, кольори почали швидко змінюватися, набувачи дедалі сіріших відтінків. Адена, не зупиняючись ні на мить, піднімалася все вище. Ставало темніше і холодніше. Вона потрапила у небезпечну зону.  

                        Із Космічного простору на жінку летів древній хижак. Його голова нагадувала розкриту пащу вовка. За долі секунди Адена сформувала прозорий кулясний футляр, невидимий в Космічному просторі, залетіла всередину і залила його поверхню прозорою липкою речовиною. Хижак наближався все ближче і от його паща, здавалося, проковтне її. Та раптом ікла космічної тварини застряли в футлярі, наче приклеїлися до в"язкої нуги. Вовк намагався вирватися з пастки. Поверхня футляра почала покриватися льодом, заморожуючи голову хижака. І ось він із частиною футляра перетворився на льодяну фігуру, що почала відриватися, ламаючи футляр пополам. Лід розкрошився і посипався в Просторі космічною пилюкою. Такими технологіями володіли тільки мешканці планети, куди тримала Путь ця молода жінка. 

                         Вилетівши із футляра, Адена побачила навколо себе темнозелений простір. З усіх боків відчувалася небезпека. Адена продовжувала політ, піднімаючись все вище. Вона обминала небезпечні вихрі, що появлялися на її шляху все частіше. Потрапиши у такий круговорот, вибратися було б неможливо. Це безкінечне  кружляння в невідомому космосі, далеко за межами Галактики. 

                          Подолавши найнебезпечнішу частину космічного простору, Адена наближалася до планети, оповитої світлозеленим густим, теплим ефіром. Жінка прорвалася через оболонку і опилилася всередині згуска. Консистенція його нагадувала суміш невідомого на Землі газу та рідини, густішої за воду та з іншим хімічним складом. Стабільна температура, та густота консистенції збігалася з температурою та щільністю ефірного тіла дівчини, що додавало комфорту і легкості. 

                          Адена відчула себе вдома. Тут було багато інших ефірних напівпрозорих тіл, що проводили експеременти відразу в Просторі. Здавалося, що повсюди рухаються сяючі ефірні контури, заповнені зеленою густою напіврозорою сумішшю. Такий самий вигляд зараз мала і Адена. Вона була легкою і вільною. Ніщо не сковувало її рухів, не обмежувало її об"ємність та наповненість. Тут було спокійно, комфортно і затишно. Ніякі звуки, жодний шум не порурував тиші і водночас тут стояв робочий гамір. Дивне поєднання тиші та робочого процесу. Тут не було звуків та розмов. Істоти спілкувалися між собою невидим передаванням інформації. Цей процес був схожим на принцип роботи Інтернету, тільки досконалий та в сотні тисяч разів швидший. Тут не було Часу та природніх явищ. Не було об"єктів живої природи, зміни пір року, дня і ночі. Планета була автономною, її енергетичний потеаціал не залежав від Космічного світила. Всюди панувала Гармонія і Вічність.

                           Адена переміщувалася в просторі, розглядаючи новітні технології Вищого Космічного Порядку. Вона була переповнена щастям і від цього контури її ефірного тіла світилися ще більше. Ось воно відчуття Справжнього Щастя у Вищому Космічному Просторі! Землянам знадобиться ще років так 500 розвиватися, щоб досягнути цього технологічного та інтелектуального рівня. Адена уважно розглядала об"єкти, що з"являлися у просторі і нагадували циферблати. Вони відображали дані знаками, невідомими на Землі. "0323, - прочитала  жінка, - Буде зроблено!" Адена отримала інформацію і, раптово зникнула, наче її ефір розчепився на мілліарди мікроскопічних частинок, що в тисячі разів дрібніші за атом. Вона поверталася на Землю. 

                          Зайшовши у своє фізичне тіло, Адена побачила яскраве світло, що сліпило її очі. Довкола метушилися лікарі. Жінка не розуміла, що відбувається, але вона відчула себе так добре, наче після глибокого довготривалого сну. Її тіло наповнювала надзвичайна легкість, енергійність, а голову - ясність мислення. 

                         - Прийшла до тями! - Мовив лікар. - З поверненням!

                         Адена мовчки дивилася на все, що відбувається навколо, намагаючись зрозуміти, що з нею трапилося. Здавалося, вона лише трохи поспала. 

                         Жінку перевели з загальну палату і віддали її сумочку та одяг. Адена дістала із сумочки косметичку і подивилася в дзеркало. Там вона побачила своє відображення, її шкіра наче омолодилася, здавалося, кожна клітина наповнилася коллагеном і випромінювала світло. За вікном яскраво світило сонечко, був уже ранок. 

                          Написавши розписку, що відповідальність за власне життя і здоров"я бере на себе і, вразі погіршення загального фізичного стану, не матиме ніяких зауважень до медичного персоналу, Адена отримала рекомендації лікаря і відправилася до автобусної зупинки. Вона не могла залишатися в лікарні, адже вдома її чекав голодний Фідель. Та й самопочуття жінки було чудовим.
                           На автобусній зупинці було пусто, лише фігурувалала струнка постать Адени. За кілька хвилин під"їхав автобус. Відчинилися двері. В чорних модельних туфельках на тоненьких десятисантиметрових каблуках та в чорній сукні білолиця Адена зайшла до салону автобуса.Там сиділи жінки та дівчата, усі, як одна, одягнені в джинси та футболки, що відрізнялися тільки кольовом і фасоном. На передньому правому боковому сидінні біля самих дверей сидів чоловік з рюкзаком на колінах. Усі пасажири вивчали вміст своїх смартфонів. Адені здалося, що вона потрапила у світ зомбованих клонів" І як вони відрізняють один одного?" - подумала жінка. Вона відрізнялася від інших пасажирів, які, побачивши молоду блідолицю жінку, одягнену у все чорне, почали переглядпатися та перешіптуватися, а дехто, відверто розглядав її туфлі та високі тоненькі каблуки. Чоловік, який сидів ближче до передніх дверей автобуса, швидко підвівся, і жестом лівої руки запропонував їй присісти. Вона погодилася і з вдячністю посміхнулася. Двері зачинилися і автобус рушив далі.
                        Час від час водій автобуса гальмував і двері на зупинках відчинялися, до салону заходили люди, обличчя яких важко було запам"ятати. Іноді було чути суржик водія "Передаєм за проєзд!".
                         Ось зупинка. Адена вийшла з автобуса і попрямувала до будинку № 2.  Йдучи вулицею, жінка розглядала таблички з номерами на будинках: № 38, № 36, № 34... За булинком під номером 32 стояли  могутні столітні дуби, наче охоронці на варті біля входу у старий ліс. За ними росли старі сосни та ялини вперемішку зі стрункими білокорими березами.  А вже потім, посеред лісу, розкинувся великий білий десятоповерховий будинок № 2.
                        Ще кілька метрів і Адена потрапить додому, а спогади про Космічну подорож залишаться назавжди в її Пам"яті.