8.1. Жіночі посиденьки

         1820 рік.
          Жаркий червневий день добігав до кінця і передавав естафету вечерові. Сонечко сідало за обрій і, прощаючись, огортало Землю своїм промінням, пестило дерева та кущі ніжним теплом, посилало останні промінці квітам, що цвіли біля веранди, де Адена ділилася зі своєю сусідкою Августиною таємними рецептами заварювання чаю.
          На столі лежало кілька пучків ароматних сухих трав, стояли два білі фарфорові чайники, чашки білого кольору та блюдечка.
          - Хелено, принеси нам кип"яток, - погукала Адена служницю.
          Здавалося, десь за дверима служниця тільки чекала, коли її погукають. Вона з"явилася тієї ж миті. В руках несла  полив"яного чайника, огорненного рушником, з кип"яченою гарячою водою. Хелена обережно поклала гарячого чайника на залізну підставку і зникла так само швидко, як із"явилася.
          - Поексперементуємо? - весело запропонувала Адена. - Заварюватимемо чай по одному рецепту, але в різних чайниках, а потім спробуємо, що в кого вийшло.
         - Добре, - погодилася Августина, - я так розумію, для початку необхідно ополоснути чайники гарячим кип"ятком.
          Августина відлила трохи гарячої води в фарфоровий чайник, поколотила його в руках, і вилила воду за верандою поруч із клумбою піонів.
          - Добре, добре, але я по іншому це зроблю. Ось дивись, - говорила Адена, одночасно виконуючи сказане нею. -  Я наливаю трішки кип"ятку в чайник, тепер калатаю ним так, щоб вода обмивала його стінки, рухаючись за часовою стрілкою.
             - А це має значення? - недовірливо запитала Августина.
             - Якщо хочеш отримати смачний і корисний напій, то слід приділяти увагу усім дрібницям. - сказала Адена.
             - З чого розпочнемо? - запитала Августина перебираючи пальцями зілля. - Все так гарно пахне!
             - Спочатку покладемо в чайник кілька сухих листків із дерева зеленого чаю і залиємо гарячим кип"ятком. Поки напій буде настоюватися, подбаємо про наступні інгредієнти, - не вмовкала Адена.
              Августина намагалася повторювати всі дії за Аденою.
              - Тепер, - продовжила Адена беримо почищений корінь імбиря, відрізаємо тонке кружельце і добавляємо його в напій.
              Августина відкрила кришечку свого чайника і вкинула всередину відрізаний шматок кореня імбиря. З діловим виглядом вона запитала Адену:
               - Слухай, мені здається, поки ми будемо отак добавляти по одному інгредієнту, то кип"яток остине.
              - Чого ти переймаєшся? На вулиці жарко і нам не потрібен гарячий чай. Краще візьми он той лляний мішечок із цукатами та цедрою.
               Августина взяла мішечок, розкрила його і аромат лимону та цитруса заповнив усю веранду.
               - Дістаємо кілька шматочків і добавляємо до нашого напою, - продовжувала Адена, - тепер відрізаємо скибочку свіжого кислого лайму - і туди ж його, нехай настоюється.
               Августина, кожного разу, відкриваючи кришку чайника принюхувалася до дивного аромату настою і здивовано коментувала:
               - Неймовірно, аромат стає таким насиченим і прохолодним!
               - Ми не закінчили, - заперечила Адена. - Ось візьми кілька сухих квіток, - Адена подала Августині сухі квіти з приємним екзотичним ароматом.
              - Що це? - запитала Августина принюхуючись до зілля.
              - Квіти жасмину, - коротко відповіла Адена.
               Жінки продовжували відбирати зілля, готувати напій та голосно хіхікати, переповідаючи одна одній смішні жіночі історії. Вони так захопилися, що не помітили, як на сходах біля веранди за кущем високих червоних троянд стояв Володимир і слухав їхні теревені.
               - Хелен, ми закінчили, прибири тут, - покликала Адена служницю, повернувшись обличчям до вхідних дверей будинку. Саме в цей вона побачила за кущем троянд свого чоловіка.
              - І давно ти підслуховуєш жіночі таємниці? - сказала Адена і, ніби образившись, надула губи.
              - З самого початку, - Володимирр підійшов ближче до стола. - Що тут у нас? - він відкрив кришку першого  чайнику і схилився над нам, оцінюючи аромат напою. - Пахне приємно.
             Володимир відлив в чашку трохи чаю і прицмокуючи відпив ковток.
             - А -а-а, - скрикнув чоловік, тримаючись за серце. Трохи навмисне погойдуючись, він вдавав, що помирає.
             - Боже, -  скрикнула  Августина, - йому погано..це ж мій чайник, я приготувала отраву? Я щось  не так зробила? - не на жарт перелякалася Августина.
             Адена в цей час заходилася реготом. Вона знала, що чоловік жартує і намагається розіграти жінок.
             - Не переймайся, - продовжуючи сміятися, Адена намагалася заспокоїти стривожену Августину. - Володимир ще той жартівник. Хелен, винось печиво, будемо пити чай!
             Наче, з помахом чарівної палички з"явилася служниця з тарілкою смаколиків у руках. Вона обережно поклала її на середину столу.
             Володимир, Адена та Августина сіли на плетені із лози крісла за круглий дерев"яний стіл. Вони смакували крихке печиво, запивали ароматним напоєм, жартували та голосно сміялися, насолоджувалися заходом сонця та літнім теплим вечором. А на вулиці цвіли розлогі кущі піон та високі троянди, наповнювали околицю солодким ароматом. Щебетали пташки, готуючись до сну. Сонечно опустилося вже дуже низько над землею і не пекло, як вдень, а  останніми променями, ніби ласкаво цілувало та пестило будинок, біля якого весело гомоніли господарі та їхня гостя Августина.

                З відчиненого вікна кухні багатоповерхівки долинав на вулицю аромат зеленого чаю з імбирем та лимоном. Адена, викладаючи печиво на тарілку, що лежала біля фарфорового чайника, глянула на циферблат настінного годинника. Стрілки показували сьому вечора. В цей час задзвенів дзвінок вхідних дверей і Фідель, почав голосно гавкати та, дрібно перебираючи своїми маленькими лапками, швидко побіг в  коридор,
                 - Тихо, Фідель, - зацитькала песика Адена, йдучи вслід за ним.
                  Вона відчинила двері. В коридорі стояла Марфа.
             

               
               
             
   
           
          

Операція під кодом 0323 План Омега

                        Далекий, вивчений століттями, але досі невідомий Космос! Він манить усіх своєю красою та незвіданістю! Такий величний, красивий і небезпечний! Скільки життів великих дослідників Ти забрав, так і не відкривши своїх таємниць! Багато вчених, фізиків, астологів, містиків, езотериків, метафізиків намагаються вивчити Тебе, о Величний Космосе, вони бажають вийти за рамки рідної Галактики, але Ти, Космічно Височінь, безжально губиш їхні життя! За межі Чумацького Шляху дозволено виходити лише Твоїм перевіреним часом і різними випробуваннями, вірним Агентам, які знають кожну "стежинку" не тільки Чумацького Шляху, але й побували на інших Галактиках: хтось називає їх Ангелами і молиться їм, хтось бачить Демонів і лякається, та всі вони, Ангели і Демони - Твої Агенти, що виконують різні завдання: хтось оберігає і допомагає, а комусь доводиться виконувати "чорну" роботу, завдавати удару супротивнику. Хтось із них залишається невидимим для людського ока, а хтось приміряє на себе фізичне тіло красивої жінки чи мужнього чоловіка. Але всі вони приходять від Тебе, Безмежний Космосе, на Землю, щоб виконати свою високу Місію

Далеко, за межами Чумацького шляху, Ти Всемогутній Космосе, ховаєш найбільшу Таємницю про маленьку, але таку важливу голубу планету Сонячної системи , ім"я якої "Земля". І знають її лише твої вірні Агенти, які прийшли на Землю для виконання важливої Операції під Кодом 0323.

                        В далекій незвіданій Височині, за мільйони світових років від Сонячної системи на дивній планеті, оповитій зеленим неоновим ефіром проходить засідання Комітету по виконанні плану Операції під Кодом 0323
                       - Усі варіанти виконання операції неуспішні! - розпочав голова Комітету, - З Агентом Адена відбулася мутація під впливом шкідливих екологічних проблем Землі. Агент Володимир прикладає зусилля, але його резервні запаси можуть бути недостатніми. Приступаємо до виконання Плану Омега.
                       - Ми надсилали мейседжі  та повідомлення. Агент Адена отримала їх та через мутацію у Агента  виникли проблеми  з перекладом змісту повідомлень. Агент Володимир зустрівся з Агентом Адена та відновив Пам"ять, тому отримані повідомлення були вірно розшифровані Агентами. До речі, за  час перебування на Землі, у них з"явилися однодумці та помічники, - доповіла Куратор  Операції.
                      В розмову втрутився Відповідальний за Безпеку Агентів:
                      - Запаси енергії у агента Адена закінчуються. На деякий час вистачить резервів Агента Володимира. Але цього мало. Їм потрібне підкріплення.  Дизайн їх фізичних тіл не дозволяє виконувати деякі функції та привертає увагу землян.
                      - Агенту Адена вдалося непомітно зникнути із Землі, побувати вдома і особисто отримати нові розроблені технології, - сказав Голова Комітету. Але у нас мало часу. Якшо не будемо діяти радикально, то втратимо не тільки Голубу планету, але й всю Сонячну Систему. Землян, на жаль, не зупинити...
                      - Підірвати Землю для збереження Чумацького Шляху - останній варіант в нашому Плані Омега, - сказала Куратор.
                      - Я відправлю мейседж, щоб Агенти поверталися, - потурбувався  Відповідальний за Безпеку.
                      - Ви впевнені, що повідомлення будуть вчасно прочитані та правильно трактовані? - заперечив Голова Комітету. - У нас мало часу. Готуйте Астероїд. Операцію розпочнемо через 5 земних хвилин.
                   
                        В цей червневий літній день на Землі було дуже холодно. Похмуре небо, затягнене темними хмарами непривітно дивилося на людей, наче погрожуючи холодним ливнем. Усі прогнози погоди поперджали про грозу і застерігали особливо чутливих людей бути уважними до свого здоров"я. Сьогодні не на жарт розгулялися магнітні бурі.
                        Адена сиділа на засіданні педагогічної ради і разом з колегами слухада нудний виступ директора школи про підсумки навчального року. Вона глянула у вікно. На небі купчилися хмари. "Напевно, буде гроза", - подумала жінка.
                       -  Адено, -  звернулася директор, - мабуть, Вам не цікаво, скільки учнів нашої школи закінчили навчання в цьому році з хорошими відмітками!
                         Диретор продовжила виступ:
                          - 25% усіх учнів становлять відмінники! Це гарний показник.
                         Раптом Адена відчула шум у вухах і дивні голоси:
                         - Готуємо Астероїд! Ш-ш-ш-ш-ш, - знову почула шум жінка, наче в рації, - Астероїд, - почула вдруге Адена, як відлуння.
                         - Астероїд? Директор говорила про Астероїд? - здивовано  жінка запитала  сусідку по столу, яка зосереджено слухала виступ директора.
                         -  Адено, який Астероїд? Що з тобою? - скоса глянула на Адену колега.
                         - Вибач, в голові запаморочилось, мабуть, магнітні бурі -  виправдовувалася Адена.
                         Дирктор продовжувала називати статистичні дані:
                         - Решта учнів отримали достатній рівень навчальних досягнень.
                        Адена намагалася зосереджено слухати, але знову почула тільки шум і дзвін. Вона оперлася ліктями на стіл і розтерла вказівним та середнім пальцями правої і лівої руки віски. Після цього почула чіткий голос директора:
                         - Наказую розпочати виконаня Операції 0323, План Омега!
                         Адена поблідніла.
                         - План Омега? - прошептала жінка. - Мені треба вийти до туалету, - З цими словами Адена піднялася із за застола і вийшла з кабінету.
                           Туалет - це єдина кімната у школі, де жінка могла побути наодинці, привести в порядок свої думки та налаштуватися на плідну роботу.
                         - Яка наглість! - обурилася колега, що сиділа навпроти і спостерігала за Аденою від початку педагогічної ради.
                        - Вона не просто зневажає усіх нас, а демонструє це відверто! - підхопила обурення завуч.
                        - Не будемо її чекати, продовжуємо, хай потім ходить і просить вас, шановні колеги, щоб дали їй дані, а вам уже вирішувати, переказувати їй мої слова чи ні, - сказала директор і продовжила доповідати.
                         Адена зайшла до туалету. Вона відкрила кран, підставила долоні під струйку холодної води, набрала повні пригорщі і вмила обличчя. У вухах продовжувало шуміти і дзвеніти. Вона опустила кришку унітаза і сіла на нього, як на табурет.  Наче, через рацію. крізь шум і дзвін чулися голоси:
                        - Залишилося три земні хвилини. Астероїд до запуску готовий!
                        - Зачекайте, Агент Адена отримала нову розробку телепартації. Вона встигне покинути Голубу планету. Посилайте імпульс за Агентом Володимиром! - почула жінка відлуння голосу Божевільного Вченого із дивної планети, окутаної зеленим світлом.
                         - Агент Адена не погодиться залишити свого нового помічника! - Сказала Координатор.
                        -  Йому не місце серед нас! - зауважив Відповідальний за безпеку Агентів.
                         - Агенте Володимире, негайно повертайтеся! - наказав Голова Комінету.
                         - Агент Володимир у безпечній зоні, - констатувала Координатор
                     
                        "Я божеволію..", - перше. що промайнуло в голові у жінки.
                         Вона відчула холод у ногах і руках. Все її тіло знобило. Кінцівки ставали важкими. Адена починала виходити зі свого фізичного тіла. Її ефір розчепився на мільярди мікроскопічних частинок і почав вільно проходити через стіни будівлі. За кілька секунд усі частинки скупчилися у хмарному небі і зникли за межами нашої Галатики.

                          Нічого особливого не відчули працівники нової галереї, що відкрилася нещодавно в цетрі столиці. Саме сьогодні сюди завітали по справах Володимир зі своїм другом і партнером відомим художником. Після огляду галерейних залів друзі довго вирішували як розмістити картини: по тематиці чи відповідно до  техніки виконання робіт. Треба було ще вирішити питання з освітленням. За розмовою друзі перемістилися до холу галереї, де можна було відпочити, посидіти у м"якому кріслі та випити гарячого чаю чи ароматної кави.
                          Володимир сидів у м"якому білому шкіряному кріслі, опершись ліктями на дубовий стіл. Стомлений погляд Володимира блукав просторами на білій стіні навпроти, наче шукаючи точку опори. Чоловік відчував тривогу. Погляд чоловіка зупинився на екрані великої плазми, де змінювали одне одного зображення репродукцій картин сучасних українських художників. Перед ним сидів його колега і друг, відомий художник. Він бачив стурбоване обличчя Володимира, але подумав, що друг переймається відкриттям виставки.
                         - Полотна можна виставити у третій  залі галереї. - сказав друг.
                         - Так. - погодився Володимир, розтираючи долоні рук. - Може, візьмемо чай із чебрецем? - продовжив чоловік, намагаючись зосередитися на майбутній виставці.
                         Раптом телевізор зашипів і зображення з екрану зникло. З вулиці почувся гуркіт грому і небо освітив потужний розряд блискавки.
                         - Володимире, ти мене чуєш? - сердитим тоном звернувся до нього друг, побачивши, що гроза цікавить   Володимира більше за майбутню подію.
                       
                         - Ангенте Володимире, повертайся! В дію вступає варіант Омега! - почув внутрішнім слухом Володимир голос відповідального за безпеку Агентів.
                           Володимир відправив імпульс, зворотній зв"язок, що готовий в останню секудду прибути на місце.
                          Все відбувалося так швидко, що друг нічого не запідозрив. Раптом екран телевізора. що висів на протижежній стіні увімкнувся.

 Екстерний випуск новин : " До Землі наближається гігантський Астероїд. НАСА робить все можливе. Слідкуйте за новинами"

                         - Знову Астероїд, - сказав друг, думаєш правда? - звернувся він до Володимира.
                          Але той у відповідь лише сказав, вистукуючи пальцями по столі дивний ритм.
                          - Поживемо, побачимо...
                         Володимир готувався відпавлятися у Космос.

                         - У неї  вийшло, - почула Адена, сидячи в кріслі, голос Вченого.
                         - Залишилася земна хвилина. - говорив Голова Комітету. Агент Володимир у дорозі!
                         - Астероїд входить в Сонячну систему, - констатувала Координатор.
                          Вчений продовжував маятися біля Адени. Він дістав провідник і з"єднав його з пуповинною жінки. Вражений побаченим на екрані монітора, вчений покликав Відповідального за безпеку Агентів.
                           - Вона вагітна від землянина. Як це трапилося?
                           - З агентом Адена був втрачений зв"язок на кілька днів. Мабуть, саме в цей перід відбулося запліднення.
                             - 40 секунд,  - продовжувала слідкувати за відліком Координатор, непочувши діалогу між Відповідальним за Безпеку Агентів та Вченим.  - Астероїд успішно пройшов повз Марс.

                              "Термінове оголошення"  - почули мільйони землян через свої прийомники в автомобілях та в офісах. "Важливе повідомлення" - червоніли заголовки на усіх сайтах мережі Інтернет. "На Землю з великою швидкістю насувається гігантський Астероїд" - робили перепости мільйони користувачів соціальних мереж на своїх сторінках.
                               - Негайно організувати ядерний вибух! - командував керівник безпеки служби НАСА. - це може змінити траєкторію руху Астероїда і він плавно пройде біля планети, за задіваючи її.

                               - Астероїд збився з курсу. - вигукнула Координатор Операції 0323.
                               - Цього не може бути! - сказав Голова Комітету. Змінити силу опору!
                               - Силу опору змінено. Астероїд повернувся на свій маршрут! Продовжено час завершення операції! - констатувала Координатор.

                                - Астероїд змінив напрямок. - доповів наглядач НАСА командирові. - Але він досі направлений на планету.
                                - Готуємо ще один вибух! Померти всім від Астероїда чи половині землян від ядерних вибухів?! Я вибираю друге! - швидко прийняв рішення Командир, опершись кулаками на стіл навпроти великого монітора.

                               - Земляни намагаються зміними траєкторію Астероїда! - говорила Координатор
                               - Зачекайте.- отямилася Адена. - Зупиніть Операцію 0323, План Омега. Є ще один варіант.
                               - Затримати Астероїд в нерухомості! - скомандував Голова Комітету. У тебе, Агенте, рівно 30 секунд.
                               - Землян не змінити. Я впливала на їх психіку, намагалася змінити бачення нових поколінь, але тільки 2 % з них змогли критично мислити та протистояти зовнішнім подразникам, решта попадають під вплив мас. Агент Володимир науково доказав необхідність у змінах та впливав на емоції землян. Останні гуманні варіанти не діють. Пропоную видаляти землян із Голубої планети дозовано: посилити природні катаклізми, стихії, війни, голод, техногенні катастрофи. Це дасть змогу вичистити Землю від паразитуючих мешканців та зберегти залишок її природніх ресурсів. А на вільному місці розповсюджувати наш ефір через народження  нових фізичних тіл, яких називаються на Землі словом "Люди".
                             Голова Комітету замислився. Адена пропонувала дійсно новий частково гуманний варіант. Часу на обміркування було мало. Астероїд за кілька секунд рознесе Землю на Космічний дріб"язок. Але є ще час, щоб змінити його курс.
                             - Можна звільнити місце і не руйнувати надр Землі. - прокоментував Відповідальний за Безпеку Агентів.
                             - Ресурсів вистачить  на кілька мільйонів років. - підтримав Вчений.
                             - Земляни змінили траєкторію руху Астероїда. Повертати його на попередній маршрут? - запитала Координатор Операції у Голови Комутету.
                             - Ні! - заперечив Голова Комітету. - Агенте Адено, ви повертаєтеся на Землю.

                            Астероїд, плавно обійшов Голубу планету, не зачепивши Атмосфери і розірвався в Космічній безодні, не завдавши шкоди жодній із планет.

                             "Астероїд обійшов Землю!" - рясніли заголовки на різних сайтах мережі Інтернет.
                              "Працівникам НАСА вдалося змінити траєкторію руху Астероїда" -  зривався від перепостів Фейсбук.
                              "Прорив у науці!" - говорили на кожному телеканалі.

                               - Кінець світу відмінили? - жартівливо запитав друг Володимира, смакуючи ароматний чай.
                              - Багато ти знаєш про кінець світу! - сказав Володимир низьким басом. Він подумки післав імпульс Адені : "З поверненням!"

                           
                               - Вона непритомна. - сказала завуч,  - викликайте лікаря.
                               До туалету забігла  лікар в руках з нашатирним спиртом.
                               - Звільніть місце, дайте пройти, - командувала лікар, сунувши під носа Адені вату, змочену в нашатирному спирті.
                               Адена почала приходити до тями. Колеги допомогли її встати.
                               - Їй треба полежати. - вимовила лікар. проведіть її в ізолятор.
                               - Зі мною усе добре. -  заявила Адена. -  З вагітними таке буває.
                               - Я бачу, як усе добре! - заперечила лікар, - полежиш деякий час в ізоляторі поки нормалізується кров"яний тиск.
                                - А педагогічна рада уже закінчилася? - запитала жінка.
                                - Не тільки педагогічна рада закінчилася, Адено, НАСА врятували Землю від Астероїда. - сказала лікар жартівливим тоном.
                               - Астероїд - це серйозно! - зауважила Адена. Вона відчула імпульс-зв"язок від Володимира і подумки відправила відповідь: "Варіант Омега ліквідовано. Початок Змін відбувся! Тобі треба повертатися! Комітет чекає тебе!"
                               - У них кожного року, як не кінець світу, то Астероїд на Землю летить! - продовжувала говорити лікар дзвінким високим голосом. - Лягай на койку і приготуй праву руку, буду міряти тобі тиск.
                                Адена виконала команди лікаря, сперечатися з нею було марно. Вона виставила праву руку для того, щоб прикріпити апарат,  а лівою погладжувала живіт, в якому вже два тижні жив її маленький син. Саме він стане першою Новою Людиною на Землі.
                                                                                   
                      

10. засідання суда. катаклізм. Святкування

9. Піготовка до суда

8. друга зустріч з Володимиром

Прохання про допомогу, вивчення старих докуметнів з ящика, виявлення родинних зв"язків. 

7. Знайомство з Марфою

               Великий багатоповерховий білий будинок №2 уже десяток років  є житлом для багатьох людей. У кожного, хто хоч раз побував поряд з цїєю особливою будівлею, виникає бажання поселитися тут і прожити все своє земне життя. Він невидимою магнітною силою манить до себе сильних, добрих і сміливих людей, дає їм тепло, комфорт, наповнює силою. Заночувавши тут хоч раз, людина стає мудрішою. Здається, наче самі стіни будинку нашіптують гарні ідеї та план їх реалізації, зводять потрібних одне одному людей для спільної корисної роботи.
               А ще десятки літ назад тут росли розлогі дуби і високі сосни, а між ними біліла маленька хатинка старої київської Відьми, покрита драницями та вибілена вапном, оточена низеньким тином. Багато легенд складено про цю жінку. Всі про неї знали, але не кожному вдавалося її побачити. Не кожний бажаючий міг знайти маленький будиночок у лісі серед дерев та хащів. Та й сміливців було мало. Якщо людина заходила до лісу з поганими намірами, то неодмінно з нею траплялося якесь лихо: нападав незвіданий дикий чорний звір з рогами і жорстоко розривав тіло на шматки. Люди боялися і намагалися без особливої потреби не заходити до лісу, обходили його, як то кажуть, десятою дорогою. Але якщо хтось потрапляв сюди, шукаючи захисту чи, бувало, важко хворий заблукав, то, обов"явково знаходив тут втіху і зцілення.
                  Подейкують, що була у Відьми внучка, яка приходила до неї час від часу з корзинкою ласощів. Відьма звала її Марфою. Таке ім"я пророкувало дівчинці зробити дуже необхідну справу і стати власницею великого маєтку. Адже Марфа із староеврейської мови означає "Діюча, господиня"  Внучка була схожа на маленького Ангела: біляве кучеряве волосся спадало до її плечей. З- під лоба сіяли зелені зіниці. Кажуть, як дивилася вона комусь в очі, то, наче заглядала глибоко в душу. Влітку дівча, немов білокрилий метелик білому платтячку та білій шляпці, з-під якої вибивалося білокуре волосся,  порхала серед кущів малини та ожини, що ролсли недалечко від хатини. А взимку в своїй білій шубці та білій в"язаній шапочці з бомчиками, дівчина була схожою на легку сніжинку, що кружляла біля ялинок та сосонок. Тільки червоні рукавички та червоні від морозу щічки виднілися між деревами.
                  Відьма казала, що саме ця дівчинка, після смерті старої,  повинна берегти  ліс від злих людей. "Бо розступиться земля і проковтне все: і злих людей і тих, хто прагне робити добро..." - пророкувала стара. Мале  дівча слухало Відьмині повчання і все запам"ятовувало.                         Марфа росла допитливою і мудрою дівчинкою. Закінчила Київський політехнічний інститут, в якому дізналася про тектонічні розломи та особливу енергію, яка заповнює підземні щілини. Саме про це їй намагалася розповісти стара Відьма і застерігала від будівництва будь чого на цій території. Адже, найменші зміни в земній корі можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
                 Після смерті Відьми її маленький будиночок і ліс дістався у спадок Марфі. Але рідко її тут бачили люди, що жили на узліссі. Змінилася влада і тепер все майно Марфи, отримане у спадок, стало державною власністю. Згодом стара Відьмина хата розвалилася, тріснула пополам. Із розвалин долинали до людей, що жили на узліссі, дивні звуки: то, наче пугач вночі гукає,  то, наче вовк виє. Проте, лісники. оглядаючи ліс, жодного разу не бачили ні сови, ні пугача на старих руїнах, а вовків і зроду тут не було. Старі люди говорили, що то Відьмині Духи стережуть її околицю і часто лякали ними своїх дітей та внуків аби ті не заходили далеко у ліс. Згодом розвалена хатина зовсім зрівнялася із землею. А через десяток років на її місці виріс величезний десятиповерховий будинок, в якому за збігом обставин, Марфа, як молодий працівник дослідної станції, отримала квартиру № 66 і поселилася в ній. Через кілька років вона вишла заміж за свого молодого сусіда Юрія і переселилася в його квартиру, а своє житло жінка почала здавати в аренду. Та справами аренди займалася її давня приятелька.
                  Людей, бажаючих жити в лісі посеред такої краси виявилося дуже багато. Якщо є попит, то знайдеться і пропозиція. Вирішили забудовники збудувати поряд ще один будинок і добряче заробити на продажі квартир. Але земля, на якій проектували висотку, наче була проти забудовування. Тектонічні розломи давали знати про себе, енергія, що зберігалася в їхніх щілинах, дедалі активніше виходила назовні і впливала на оточуюче середовище по різному: скручувала стовбури дерев, впливала на поведінку тварин, робила їх агресивними, зводила з розуму людей, а у кого серцево-судинна система була слабкою, того паралізувало від інсульту.
                Захищалася земля від забудови, захищали її мешканці будинку № 2 під командуванням Юрія, чоловіка Марфи. І тепер, здається, настав час повернути їй свій спадок і стати хранительницею лісу.
             
                  Марфа вийшла на вулицю, тримаючи в руках чорного ящика з написом 0323, в якому зберігалися старі документи. Незважаючи на те, що їй уже трохи за 50, жінка виглядала набагато молодшою. Її природня краса привертала увагу людей. Багато хто говорив, що це гени, спадковість. Та мало хто знає, що краса - це лише на 20 % подарунок при народження і на 80 % -  кропітлива робота над собою і жорстка дисципліна. Прекрасна Софі Лорен сказала: "Якщо молода жінка красива, але не є дисциплінованою, вона втратить свою завнішність з віком. Якщо проста жінка дисциплінована, то вона, безумовно, з часом стане ще красивішою" Ці слова якнайкраще описували Марфу. Правильне харчування, режим, фізичне навантаження, праця над своїм внутрішнім світом та гармонія з природою зберегли молодість і привабливість цієї жінки. 

                       Марфа дійсно любить своє тіло. Вона нізащо не дозволяє собі споживати всіляку гидоту, ліниво лежати на дивані перед телевізором, спати де завгодно, як завгодно і з ким завгодно. Вона з народження не вживала ні м"яса, ні риби. Її бабуся, стара київська Відьма забороняла їсти мертвичину (м"ясо і рибу) і не свіжі, зіпсовані, браковані продукти. 

                     Відьма навчала свою внучку: "Є три категорії їжі. Перша  - це щойнопритовлена їжа зі свіжих продуктів - яблучка, груші, горіхи, помідорчики та огірочки щойно принесені з городу, морвинка та інші овочі, щойноспечений теплий духмяний хлібчик з пшеничного або житнього борошна, каша з добірного зерна, свіжі яйця, парне молоко, "молода" сметана. кисломолочний сир, кефір. Таку їжу ідять духовні настанивники, просвітителі, мудрі люди, які прагнуть до Знань, правителі, творці та митці, а також цілителі. Їжа зї свіжих продуктів, що увібрали в себе енергію Сонечка, Землі та Води, наповнюють людей особливою світлою енергією життя, радості, щастя, мудрості! Друга категорія -  м"ясо та риба. Це їжа воїнів. Мертвичина дає їм агресію та викликає зло. Трупний яд спонукає вбивати, принижувати, знущатися над іншими. Третя категорія - це перетримана, зіпсована їжа. Вона не дає ніякої сили, ні мудрості, ні розуму, ні енергії. Нею харчуються падші люди, нездатні зробити  нічого путнього "   

                       Вже потім, будучи студенткою університету, Марфа дізналася про хімічний склад фруктів та овочів вирощених дбайливими руками на добрій землі, а також про руйнуючий вплив трупного яду, що є у м"ясі мертвих тварин та у  мертвій рибі, на організм людини.  Марфа знала, що 70 % спожитих продуктів за день повинні становити свіжі овочі та фрукти, наповнені сонячною енергією, вирощені на благодатній землі, доглянути руками добрих людей. І тільки 30 % - термічно оброблені, приготовлені страви. 

                         Дотримуючись всіх порад та повчань старої Відьми, Марфа прекрасно виглядала і добре себе почувала. Незважаючи на вік, у неї була красива молода шкіра,та струнка прекрасна фігура. Всі її наряди підкреслювали тонку талію та зону декольте. 

                         Марфа в своїй  білій ллянній сукні, яка підкреслювала золотистий колір засмаглої  на сонці шкіри, була схожа на Ангела. Її біляве волосся розвівалося від легенького літнього ранкового вітру. Навіть темні сонячні окуляри, почеплені на говову, як ободок, не могли стримати білокурих локонів, якими грався літній вітерець. Наче заграючи з жінкою він то розвівав її волосся, то піднімав поли її сукні, то лоскотав її шкіру в зоні декольте. Здавалося, що Марфі подобається таке загравання і вона ніжно посміхалася, підставляючи голову назустріч подихам вітру та при цьому примружуючи від насолоди очі. Постукуючи каблучками босоніжок кремового кольору, що підкреслювали делікатність її ніжок, жінка легкою ходою прямувала до воріт, де вартувала охорона. Сьогодні їй треба зустрітися з юристом, щоб виявити силу старих документів у справі про повернення спадку. Незважаючи на ірги з вітром та на свій ангельський зовнішній вигляд,  вона  була налаштована рішуче.

                  - Доброго ранку! - почула жінка дзвінкий голос Адени, яка саме поверталася додому.
                    Перед Марфою стояла молода чорноброва блідолиця жінка з великими чорними блискучими очима. Її незвичайна манка врода заставила жінку в білій лляній сукні на мить забути про юридичну контору, куди вона прямувала, і про спадок. Довгі чорні локони Адени спадали майже до пояса та зливалися з чорною сукнею із грубої тканини. Молода жінка ступила крок назад, щоб пропустити старшу по віку жінку через ворота, але та зупинилася і непорушно, наче під дією гіпнозу, стояла. Їх погляди зустрілися та вже через кілька секунд Марфа опустила очі, невитримавши колючого погляду Адени. Вона відійшла назад. Це була зустріч двох вродливих, але таких різних жінок. Наче Тьма зустрілася зі Світлом, Добро побачило перед собою віковічне Зло. Не займаючи одна одну, вони обидві розуміли необхідність цієї зустрічі.
                 - Проходьте, - промовила Марфа, пропускаючи Адену через ворота.
                 Адена зробила кілька кроків вперед і, опинившись за воротами на території будинку, вона оглянулася через праве плече і ще раз пильно поглянула в зелені очі Марфи.
                 - А ви, мабуть, і є та жінка, що зображена на муралі нашого будинку, - здогадалася Адена.
                 - Так. Мене звуть Марфа.  А ви, мабуть, Адена, і живете в квартирі № 66. - сказала жінка в білій сукні, змірявши поглядом молоду жінку в чорному. - Я власниця цієї квартири, - добавила Марфа. - Якщо  ви не проти, я загляну до вас ввечері.
                 - Тоді я запрошую вас на чашку чаю, пані Марфо. Чекатиму вас після сьомої вечора. -Сказала Адена і попрямувала додому, ритмічно постукуючи по асфальтоввній доріжці каблуками чорних туфель.
                  "А вона зухвала! Вся чорна, як і її ненаситні Демони з Аду"-  подумала Марфа, проводжаючи поглядом молоду жінку в чорному.

6. Технології вищого порядку.

                       Ефірне тіло Адени почало підніматися високо в небо. З реактивною швидкістю вона пролітала через чорний тунель, піднімаючись все вище і вище. З кожним кілометром він усе більше розширювався. Молода жінка стрімко піднімалася вверх через темносиній простір. Синява уже розсіювалася і змінювалася на ніжно-голубий проходолний простір з напівпрозорим фіолевовим відтінком, за яким, піднімаючись все вище, Адена бачила яскраве сяйво. Це був дім її Небесного Отця. Жінка залетіла в сліпуче світло і прошмигнувши через нього вмить опинилася в перламутро - рожевому просторі, наповненому ніжністю і ласкою. Та вона не зупинялася. Ніжне рожеве забарвлення темнішало, кольори почали швидко змінюватися, набувачи дедалі сіріших відтінків. Адена, не зупиняючись ні на мить, піднімалася все вище. Ставало темніше і холодніше. Вона потрапила у небезпечну зону.  

                        Із Космічного простору на жінку летів древній хижак. Його голова нагадувала розкриту пащу вовка. За долі секунди Адена сформувала прозорий кулясний футляр, невидимий в Космічному просторі, залетіла всередину і залила його поверхню прозорою липкою речовиною. Хижак наближався все ближче і от його паща, здавалося, проковтне її. Та раптом ікла космічної тварини застряли в футлярі, наче приклеїлися до в"язкої нуги. Вовк намагався вирватися з пастки. Поверхня футляра почала покриватися льодом, заморожуючи голову хижака. І ось він із частиною футляра перетворився на льодяну фігуру, що почала відриватися, ламаючи футляр пополам. Лід розкрошився і посипався в Просторі космічною пилюкою. Такими технологіями володіли тільки мешканці планети, куди тримала Путь ця молода жінка. 

                         Вилетівши із футляра, Адена побачила навколо себе темнозелений простір. З усіх боків відчувалася небезпека. Адена продовжувала політ, піднімаючись все вище. Вона обминала небезпечні вихрі, що появлялися на її шляху все частіше. Потрапиши у такий круговорот, вибратися було б неможливо. Це безкінечне  кружляння в невідомому космосі, далеко за межами Галактики. 

                          Подолавши найнебезпечнішу частину космічного простору, Адена наближалася до планети, оповитої світлозеленим густим, теплим ефіром. Жінка прорвалася через оболонку і опилилася всередині згуска. Консистенція його нагадувала суміш невідомого на Землі газу та рідини, густішої за воду та з іншим хімічним складом. Стабільна температура, та густота консистенції збігалася з температурою та щільністю ефірного тіла дівчини, що додавало комфорту і легкості. 

                          Адена відчула себе вдома. Тут було багато інших ефірних напівпрозорих тіл, що проводили експеременти відразу в Просторі. Здавалося, що повсюди рухаються сяючі ефірні контури, заповнені зеленою густою напіврозорою сумішшю. Такий самий вигляд зараз мала і Адена. Вона була легкою і вільною. Ніщо не сковувало її рухів, не обмежувало її об"ємність та наповненість. Тут було спокійно, комфортно і затишно. Ніякі звуки, жодний шум не порурував тиші і водночас тут стояв робочий гамір. Дивне поєднання тиші та робочого процесу. Тут не було звуків та розмов. Істоти спілкувалися між собою невидим передаванням інформації. Цей процес був схожим на принцип роботи Інтернету, тільки досконалий та в сотні тисяч разів швидший. Тут не було Часу та природніх явищ. Не було об"єктів живої природи, зміни пір року, дня і ночі. Планета була автономною, її енергетичний потеаціал не залежав від Космічного світила. Всюди панувала Гармонія і Вічність.

                           Адена переміщувалася в просторі, розглядаючи новітні технології Вищого Космічного Порядку. Вона була переповнена щастям і від цього контури її ефірного тіла світилися ще більше. Ось воно відчуття Справжнього Щастя у Вищому Космічному Просторі! Землянам знадобиться ще років так 500 розвиватися, щоб досягнути цього технологічного та інтелектуального рівня. Адена уважно розглядала об"єкти, що з"являлися у просторі і нагадували циферблати. Вони відображали дані знаками, невідомими на Землі. "0323, - прочитала  жінка, - Буде зроблено!" Адена отримала інформацію і, раптово зникнула, наче її ефір розчепився на мілліарди мікроскопічних частинок, що в тисячі разів дрібніші за атом. Вона поверталася на Землю. 

                          Зайшовши у своє фізичне тіло, Адена побачила яскраве світло, що сліпило її очі. Довкола метушилися лікарі. Жінка не розуміла, що відбувається, але вона відчула себе так добре, наче після глибокого довготривалого сну. Її тіло наповнювала надзвичайна легкість, енергійність, а голову - ясність мислення. 

                         - Прийшла до тями! - Мовив лікар. - З поверненням!

                         Адена мовчки дивилася на все, що відбувається навколо, намагаючись зрозуміти, що з нею трапилося. Здавалося, вона лише трохи поспала. 

                         Жінку перевели з загальну палату і віддали її сумочку та одяг. Адена дістала із сумочки косметичку і подивилася в дзеркало. Там вона побачила своє відображення, її шкіра наче омолодилася, здавалося, кожна клітина наповнилася коллагеном і випромінювала світло. За вікном яскраво світило сонечко, був уже ранок. 

                          Написавши розписку, що відповідальність за власне життя і здоров"я бере на себе і, вразі погіршення загального фізичного стану, не матиме ніяких зауважень до медичного персоналу, Адена отримала рекомендації лікаря і відправилася до автобусної зупинки. Вона не могла залишатися в лікарні, адже вдома її чекав голодний Фідель. Та й самопочуття жінки було чудовим.
                           На автобусній зупинці було пусто, лише фігурувалала струнка постать Адени. За кілька хвилин під"їхав автобус. Відчинилися двері. В чорних модельних туфельках на тоненьких десятисантиметрових каблуках та в чорній сукні білолиця Адена зайшла до салону автобуса.Там сиділи жінки та дівчата, усі, як одна, одягнені в джинси та футболки, що відрізнялися тільки кольовом і фасоном. На передньому правому боковому сидінні біля самих дверей сидів чоловік з рюкзаком на колінах. Усі пасажири вивчали вміст своїх смартфонів. Адені здалося, що вона потрапила у світ зомбованих клонів" І як вони відрізняють один одного?" - подумала жінка. Вона відрізнялася від інших пасажирів, які, побачивши молоду блідолицю жінку, одягнену у все чорне, почали переглядпатися та перешіптуватися, а дехто, відверто розглядав її туфлі та високі тоненькі каблуки. Чоловік, який сидів ближче до передніх дверей автобуса, швидко підвівся, і жестом лівої руки запропонував їй присісти. Вона погодилася і з вдячністю посміхнулася. Двері зачинилися і автобус рушив далі.
                        Час від час водій автобуса гальмував і двері на зупинках відчинялися, до салону заходили люди, обличчя яких важко було запам"ятати. Іноді було чути суржик водія "Передаєм за проєзд!".
                         Ось зупинка. Адена вийшла з автобуса і попрямувала до будинку № 2.  Йдучи вулицею, жінка розглядала таблички з номерами на будинках: № 38, № 36, № 34... За булинком під номером 32 стояли  могутні столітні дуби, наче охоронці на варті біля входу у старий ліс. За ними росли старі сосни та ялини вперемішку зі стрункими білокорими березами.  А вже потім, посеред лісу, розкинувся великий білий десятоповерховий будинок № 2.
                        Ще кілька метрів і Адена потрапить додому, а спогади про Космічну подорож залишаться назавжди в її Пам"яті.
                          

                          

5. Арт вечірка

               Була ніч з 30 травня на 1 червня 1820 року. Уже далеко за північ. Але в такий пізній час лише розпочиналося справжнє світське гуляння та розваги вельмож. Гранітними сіріми широкими сходами, що розпочиналися в холі першого поверху і змійкою піднімалися вверх, до великої освітленої тисячами ламп зали, що розташовувалася поверхом вище, непоспішаючи, піднімався Володимир, наспівуючи якусь дивну мелодію. Його безтурботний вигляд, аристократичні манери, бездоганний смак говорили про належність до знатних вельмож. Із зали долинали звуки музики. Що вище піднімався чоловік сходами, то гучніше до нього долинала весела мелодія. Володимир зайшов до зали. Велика кімната займала майже увесь другий поверх великого будинку. Стіни прикрашали картини Да Вінчі та Ботічеллі в дорогих рамах. З боків вони підсвічувалися запашними свічками, що миготіли вогниками в золотих підсвічниках. Навпроти дверей, біля виходу на балкон скупчилися чоловіки, розкурюючи сигари та обговорюючи останні новини політики та економіки. Ближче до дверей щебетали молоді дами про модні тенденції, але більше всього їх цікавили нові відкриття в галузі хімії та косметології, чудо креми, парфуми та пудри. Справа від них розташувалися музиканти, які намагалися догодити публіці, веселили присутніх музикою. Недалечко красувався розлогий дерев"яний стіл, накритий білою скатертиною. На ньому в ряд були викладені кришталеві келихи з вином, на срібних тарілках були викладені добірні фрукти. За порядком на столі та за тим, щоб келихи завжди були повними, слідкували добре вишколені молоді хлопці в білих костюмах, які обслуговували цей захід. Посередині розкинулася площадка для танців. Вона була заповнена молодими танцюючими парами, серед яких була і Адена. Кімната вміщала десятки людей, знатних напещених чоловіків та красивих, доглянутих, манірних дам, а також обслуговуючий персонал.
                 Зупинившись на вході, Володимир розглядав танцюючі пари, і шукав очима її. З-за колони виглянула пола рожево-білої шовкової сукні, що прикривала жіночу ніжку аж до самої туфельки. Через секунду танцююча постать Адени в обіймах кавалера, кружляючи, приближалася до Володимира. Вона легко і невимушено кружляла в танці та хіхікала. Поли сукні розліталися в різні сторони, задіваючі сусідні пари. Її локони розвівалися під час запального танцю, оголюючи спину. В легкій шовковій сукні Адена була схожа на метелика, який пурхав, наче на лісовій галявині. Володимир побачив, як кавалер міцно тримаючи Адену за оголену спину, дивився на неї закоханими очима. Це не подобалося чоловікові. Його настрій відчула Адена і, поглянувши на Володимира, жінка хитро посміхнулася і кивнула кавалерові.
                 - Щиро дякую за танець! - подякував галантний кавалер, провівши її до чоловіка, і через мить зник серед натовпу.

                 - Душно, - сказала весело Адена, - може вип"ємо чогось холодного?
                 Не дочекавшись відповіді, вона взяла чоловіка за руку і повела його до фуршетного стола, на якому стояли кришталеві келихи з вином, солодощі та фрукти. Тут було тихіше і Володимир вирішив поговорити з дружиною.
                 - Вже пізно, Адено, підемо додому?  - сказав Володимир  низьким басом, подаючи дружині келих з холодним вином. Низькі вібрації голосу чоловіка пронизали тіло Адени і від цього на мить забігали мурашки по її білосніжній шкірі. Вона знала, що таким чином попадає під вплив чоловіка, і опанувавши себе, абстрагувалася від звукових вібрацій, спокійно продовжуючи:
                  - Облиш свої Магічні штучки! Краще розслабся і випий чогось, потанцюй, розваги тільки розпочинаються! - сказала жінка. Її настрій трохи погіршився через намагання чоловіка підкрорити її своїй волі, але вона націлена продовжити розваги, не втрачаючи запалу, щоб там не трапилося.
                  Адена глянула на чоловіка чорними блискучими очима. Її погляд видавав, що жінка націлена  веселитися і думка чоловіка цікавить її менше за все. Очі Адени блистіли чи то від розваг, чи то від вина, але від їх погляду Володимирові стало гаряче. Знаючи свою дружину багато років, він зрозумів, що наполягаючи на своєму, провокує чергову жіночу істерику. Він втомився він надмірних емоцій Адени. В красивому ніжному тілі його дружини жила гаряча демонічна волелюбна сутність, яку неможливо підкорити. Час від часу кудись зникала жіноча м"якість. Навіть ніжний пастельний рожево-білий колір сукні, що огортала тонкий граціозний стан жінки, зараз не додавав їй ласкавості. Через чорні очі його коханої дружини на Володимира дивився справжній Демон.
                   - Ти права. - сказав Володимир. Він більше не міг витримати колючого погляду  своєї дружини.  - Час мені також розважитися!
                   Володимир перехилив келих вина, і, відразу, не закушуючи, випив другий. Будь, що буде.. Він рішуче попрямував до танцюючого натовпу, залишивши здивовану жінку біля фуршету.
                   Адена бачила, як Володимир взяв за руку некрасиву довгоносу баронессу, що була на голову вище її чоловіка, обійняв її за стан, демонстративно пригорнувши до себе. Адена явно не очікувала такого. Це збуджувало її егоїзм, і вона, Адена, жінка-Демон, повинна зупинити це ганебне, на її думку, видовище. 

                   - Давно спостерігаю за вами, - раптом почула Адена жіночий голос. До фуршетного стола неочікувано підійшла  її сусідка Августина. 

                   - Закохані пристрасні погляди, гармонія.. Мені б отак! Признайся, Адено, невже це так діє чай, з того дивного зілля, яким ти поїш Володимира кожного вечора на веранді? Поговорюють, що в лабораторії ти виготовляєш мазі по диявольському рецепту, від того і шкіра в тебе така білосніжна. А що то за трави, що ти на світанку в саду збирала? - невгавала сусідка. Адена насторожилась. Але жіноча кмітливість взяла своє.

                    - Бачу, круги під твоїми очима, Августино. Приходь в мою лабораторію. Якраз засушила мишачі лапки, приготую для тебе дивну мазь, допомогає від темних кругів, а ще лікує від лихослів"я та заздрощів. - Жартуючи, сказала Адена, - А ще раджу спати на світанку і не виглядати у вікно до сходу сонця, а то в сутінках можна спіткнутися на рівному місці...
                    Раптом почулися зойки. Довгоноса баронесса, танцюючи з Володимиром, наступила каблуком на полу своєї довгої спідниці, крутнулася спідниця упала на підлогу, а баронеса залишилася в шовкових панталонах та корсеті. Це оживило та порадувало присутніх.
                    - Яка незграба! - без жалю в голосі промовила Адена.
                    - Завтра ввесь округ буде обговорювати новий панталонний наряд баронесси! - Усміхаючись, сказала Августина. 

                    З цими словами Адена, вирівнявши осанку та гордо піднявши голову, попрямувала, відстукуючи каблучками по паркетній підлозі, до танплощадки, де, її чоловік намагався допомогти баронессі одягнути спідницю. 

                     Адена підняла свою ручку, привертаючи увагу чоловіка. Володимир побачивши усміхнену дружину, передав даму в панталонах барону, який саме підбіг, щоб прикрити срамоту дружини.

                     Якась невидима сила притягувала Володимира до Адени. Ще кілька хвилин назад він був розгніваний зверхністю і цинізмом дружини, а зараз злість кудись поділася і хотілося обіймати кохану, кружляти з нею в танці, насолоджуватися, цілуючи її пухлі вуста.

  

                        Сьогодні відбудеться відкриття виставки картин Володимира. Адена  поспішала до входу виставочної зали, вистукуючи тоненькими каблучками своїх чорних туфель по підлозі, покритій плиткою. Туфельки підкреслювали витонченість і делікатність струнких ніжок, одягнених в чорні напірозорі панчохи, які так нескромно заховалися під полою чорної сукні жінки. Плаття-туляр із важкої ткинини чорного кольору ледь закривало коліна, що додавало жінці жіночності та інтелігентної сексуальності. Підібрані чорні локони вибивалися з-під заколки і додавали образу невимушеності.
                          Годинник на руці Адени показував шосту вечора. Звучала дивна старовинна красива мелодія, в сучасній оранжеровці. Здавалося, жінка вже чула її дуже давно, мабуть, двісті років назад... На стінах висіли картини, підсвічені лампами. Вони були різножанровими, виконані різними техніками, але об"єднані єдиним  містичним характером та почуттям гумору автора. З кожної картини виглядали дивні демонічні створіння заховані майстром то між гілками осінніх девев, то у хмарному небі або під лавкою в осінньому парку. Дивувало те, що більшість відвідувачів милувалися красивими пейзажами на картинах, обговорювали техніку виконаня роботи, пастелі. І ніхто, крім Адени та ще однієї особи, яка була запрошена Володимиром на відкриття виставки картин, не помічав тих смішних Демонів.
                        - Спостерігаю за вами з тієї самої хвилини, як ви з"явилися на вході до зали.  - Звернулася жінка до Адени, подаючи їй келих вина. Адена впізнала риси обличчя сусідки Августини. Це ж треба, минуле двохсотрічної давності ходить по п"ятах.
                        - Дякую, - сказала Адена, взявши в ліву руку келих. - Не думаю, що ми знайомі.
                        Адена відразу відвернулася від співрозмовниці, так і не дізнавшись її імені, та, ігноруючи намангання незнайомки продовжити діалог, попрямувала через зал до Володимира. Саме зараз він розмовляв з високою жінкою в довгій чорній приталеній спідниці і білій блузці з рюшами на рукавах. Її голову прикрашав капелюшок.
                         - Адено, - звернувся Володимир, побачивши жінку, - ти саме вчасно.
                         Жінка в капелюшку також повернулася обличчям до Адени і та відразу впізнала високу довгоносу баронессу.
                         - Володимире, я вдячна за запрошення! - Адена взяза чоловіка під руку та, ігноруючи жінку в капелюшку, провела Майстра до фуршетного столика.
                           Останнім часом Адена відзначалася особливою безцеремонністю і взяла собі за правило спілкуватися тільки з тими особоми, хто їй імпонував. Хоча, здається, по такому правилу вона жила на Землі завжди і вела себе так, наче безсмертна гоподиня Світу всього, що дратувало багатьох людей. А, дехто, навіть, намагався обмежити її рамками  нав"язаних стереотипів.
                         - Як тобі ця подія? Ти вже подивилася мої роботи? - запитав Володимир.
                         - Роботи дуже яскраві і цікаві. Особливо цікавим є те, що ти заховав на своїх картинах! А що це за музика? Дуже знайома композиція. - поцікавилася жінка.
                         - Бачу, в тебе просинається Пам"ять  і це мене радує,-  сказав Володимир.
                         - Так що це за мелодія? Де я могла чути її раніше? - наполягала Адена.
                         - Це моя композиція. Я сам її написав за допомогою  спеціальною комп"ютерної програми і я знав, що ти прийдеш і тобі вона сподобаться. - Хитро усміхнувся Володимир.
                         - Дуже дивно, - перебила його Адена, - всі ці люди, музика, навіть зал... Це так дивно, коли ти пригадуєш те, що потрібно забути назавжди... За двісті років змінилися лише декорації та одяг...
                          - Суть і глибина людей не змінюється навіть через століття.   - Погодився Володимир. - Вечірка тільки розпочинається, тож розважайся, найцікавіше чекає попереду.
Ідемо, я познайомлю тебе з цікавими людьми, хоча, мабуть ти їх впізнаєш сама.
                          Вечірка вдалася яскравою. Було багато знайомств, розмов про останні події у світі творчості та Магії. Випито багато вина. Поважні чоловіки походжали в супроводі дружин, розглядали картини, розповідали анекдоти і голосно сміялися. Дехто танцював ритуальні танці, виконуючи, на перший погляд, дивні рухи. Жінки і дівчата фотографувалися на фоні картин, робили селфі з Володимиром. Всі веселилися і розважалися. І тут раптом, веселощі обірвав низький тембр Володимира. Музика зупинилася, всі присутні повернулися обличчям до майстра-художника.
                          - Мої друзі! - голос Володимира набирав сили і низькими вібраціями пронизував кожну клітину Адени. Сила низьких вібрацій чоловіка підкорювала її волю. Це відчуття було добре знайоме Адені, і Пам"ять її заставила абстрагуватися і звільнитися від вливу. - Кожен, хто прийшов сьогодні - для мене не просто друг, а дорога мені людина. З кимось я знайомий все життя, - продовжив Володимир глянувши на Адену, - з кимось познайомився нещодавно. Але всіх нас об"єднує інтерес до творчості! Ми всі тут зібралися не просто так!
                           Після цих слів Володимир витримав недовгу павзу. Кожний з присутніх, знаючи, що цей чоловік володіє Магією, очікував на якесь диво, але Майстер-художник був дотепним юмористом і, побачивши, як посерйознішали обличчя гостей, продовжив:
                           - Ми зібралися не просто так, а щоб спробувати мою "Хріновуху"! - діставши пляшку з алкогольним настоєм, закінчив свою промову Володимир. Знову зазвучала музика, продовжились танці, а бажаючі скуштувати "Хріновуху", стояли з келихами біля стола і голосно обговорювали алкогольні напої.
                           Все було як і двісті років назад: веселощі, гуляння, танці, музика, навіть присутні люди були знайомими. Адену на деякий час поглинула атмосфера розваг, безтурботності та легкості. Здавалося, тінь минулого огортає її в своїх обіймах і не бажає відпускати. Жінці захотілося вирватися, звільнитися, розправити крила і полетіти в невідоме майбутнє де немає марнотратних розваг, сумнівних людей, немає Володимира. Але її утримував тут у минулому, якийсь незавершений етап, наче пропущений урок, який потрібно відпрацювати.
                           Адена відійшла від натовпу веселих і п"яних людей. Її увагу притягнула картина із зображенням осіннього пейжажу. На полотні була похмура дощова осінь. У темних хмарах витали демонічні постаті. Вони намагалися звільнитися з картини і полинути у веселий натовп, де розважалася п"яна публіка.
                           - Ти засумувала, моя дружинонько? А двісті років назад тобі подобалися такі заходи! - звернувся до Адени Володимир. Він покинув на мить веселу компанію і підійшов до жінки, обійнявши її за стан.
                          - Я тобі не дружина! - заперечила Адена, звільняючись від обіймів Володимира.  Давай забудемо минуле двохсотрічної давності. У кожного своє життя.
                         - Я радий би забути.. І зараз ти мені не так сильно подобаєшся, як двісті років назад. Я хотів побачити ту легку і ніжну дівчинку, що пурхала між гостями, як метелик і радувала мене своєю легкістю. Але від неї залишилися лише кучеряве волосся, великі чорні очі. Навіть посмішка твоя змінилася. Справа в тому, що попереду будуть великі Зміни і я повинен тебе підготувати до цього. В тебе, звичайно, є вибір: ти можешь прожити ще одне звичайне земне життя, як мільярди землян, ігноруючи свою високу Місію.
                         - Це якесь безглуздя! - не стримуючи емоцій випалила Адена.
                         - А як же код 0323? Якщо ти забула, то це код операції Зміни земного життя, агенте Адена! Ти повинна зробити вибір: звичайне марнотратне, нікчемне життя, чи виконання Космічних завдань! Я тебе попередив! - з цими словами Володимир подався до веселої компанії розважатися.
                         - Безглуздя! - промовила Адена і вийшла із зали.
                          Була вже глибока ніч. Подував теплий вітерець. На небі сіяли зорі, наче тисячі очей Всесвіту. Це була остання весняна ніч в цьому році. "Завтра  літо!" - подумала Адена, вдихнувши аромат пахучих квітів. Вона сиділа на лавці під кущем бузку, чекаючи таксі. Приємний солодкий аромат наповював все тіло жінки. Ось де справжя насолода! Навіть вночі на Землі панує  рай!
                            Нічну тишу перебив звук двигуна таксі. Адена сіла на заднє сидіння автомобіля і зникла в пітьмі глибокої ночі, наче, втікаючи від свого далекого безтурботного минулого.
                            Автомобіль мчав дорогою через проспекти і вулиці. За вікном сіяли ліхтарі та світилися неоновим світлом вітрини магазинів. Адена милувалася нічним Києвом. Пізній час давав про себе знати, сон перемагав. Жінка глянула на годинник. Циферблат показував третю годину і 23 хвилини. Скоро світанок. Вона закрила очі і почала, непоспішаючи, виходити зі свого фізичного тіла. Водій, глянувши в дзеркало на пасажирку, подумав, що та міцно заснула. Очі Адени були закриті. Здавалося вона привідкривши рота, зовсім не дихає.
                           - Приїхали! - сказав таксист.
                           Та Адена не відповідала.
                           - Дійсно  заснула чи що..? - Пробурмотів собі під носа водій, і повернувши голову назад, голосніше сказав:
                          - Будинок №2. Приїхали! З вас 150 гривень.
                          У відповідь тиша. Водій вийшов із машини і обійшовши її ззаду, відчинив задні двері справа, де сиділа пасажирка. Він доторкнувсядо правого плеча Адени:
                          - Пані, просипайтеся, приїхали!
                          Рука жінки сповзла з її колін і вивалилася через прочинені двері.
                          - Знепритомніла, мабуть,- прошепотів водій, вмить спотівши з переляку. Він швидко відчинив передні двері і дістав аптечку. Вмить запах нашатирного спирту роздався по всій машині, та все марно, Адена не приходила до тями.
                          - Господи, оце ще пригода. - бідкався водій.
                         Він дістав мобільного телефона і набрав номер швидкої допомоги. За кілька хвилин на місце прибула карета з лікарями. Адену доставили у лікарню в непритомному стані. Кілька годин боролися лікарі за життя молодої жінки та все, здавалося, марно.
                       


                         

                       
                       
                         

                     

паразит

                          Адені здалося, що біля неї літає якась, наче б то невидима муха, намагаючись пробити її енергетичний простір. Дівчина сфокусувала свою увагу на цій невидимій істоті. Адена побачила, як до неї протягується напівпрозорий канал з білими контурами, ніби паразит аскариди намагається увійти в її енергетичну зону. Адена спочатку відмахнулася, подумки пригрозивши паразитові. Та напівпрозора, невидима для ока звичайної людини, аскарида витала в повітрі навколо дівчини і була невгамовна. Адена, подумки сформувала із простору привабливий напівпрозорий футляр кулясної форми. Він, наче мильна бульбашка, переливався біло-рожевими ніжними кольорами та видавав приємний солодкий аромат. Аскарида вмить потягнулася на солодкий запах і опинилася всередині кулі. Футляр швидко закрився. Подумки Адена залила його прозорою речовиною, що, наче суперклей, навічно запломбував футляр. Тепер його не відкрити нікому із Древніх. Адена оцифровула вмісткість кулі і аскарида змінила свою форму на її давню знайому. Мабуть, та хотіла енергетично підживитися. "От, значить, хто ти, гидка, аскаридо! Ну, ти сама напросилася!" - подумала Адена і подумки відправила футляр з паразитом туди, звідки нікому ще не вдалося вийти.

                       

частина перед великою заміною

Заляну тільки в електронну пошту і піду спати", - пообіцяла собі Адена. Вона відкрила папку "Вхідні" і радісно посміхнулася. Крім повідомлення від Володимира красувався лист від Джоржа. "Завтра прочитаю відповідь Володимира", - подумала Адена і швидко відкрила листа від Джоржа.

                         "Кицю, закрутився з европейскою делегацією науковців. Дуже сумую за тобою. Завтра постараюсь вирватися хоча б на кілька хвилин, і ми зустрінемось. Добраніч. Цілую!"

                        Адена поспішила відповісти і швидко запрацювала пальцями по клавіатурі:

                        "Уже хочу "завтра". Бережи себе, Сонечко! Надобраніч"

                        Команда "Віправити повідомлення" успішно виконана. Дівчина відрила листа від Володимира. Вона знову відчула дивний зв"язок з цим незвичайним чоловіком.

4. Марфа

                        Цієї ночі, Адені наснився дивний сон. Наче в старенькій сільській хаті лежить на дерев"яному ліжку її бабуся. Біля ліжка, на низькому маленькому столику, відразу біля голови старої чомусь лежать калачі і домашній, щойноспечений, духмяний білий хліб.

                       Дівчина, пройшовши через вузенькі сіни, вийшла на вулицю. Там метушилися старі кішки. Здавалося, їх було безліч і всі вони належали бабусі. Через західні ворота, що відгороджували хатину від річечки, зайшла стара жінка. Її голова була покрита чорною хусткою. На руках вона тримала великого старого чорного кота. Він відрізнявся від бабусиних кішок не тільки кольором, але й розміром. Жінка пильно вдивлялася в очі Адени, потім, нашіптуючи щось над головою кота, передала його дівчині у руки і сказала: 

                      "Я Марфа. Передай бабусі, що я приходила до неї. А кота бережи!"

                       З цими словами жінка в чорній хустці повернулася і зникла за тими ж воротами, звідки прийшла.

                        Разом із жінкою розтанула пітьма ночі у ранковому сонячному промінні. І таємничий світ сновидінь змінився метушливим світанком.

                        Адена поспішала на роботу. Побачивши за рогом будинку великого чорного кота, що розтягнувся на зеленій траві, дівчина пригадала свій сон. Вона дістала із сумочки телефон і набрала свою маму. Після довгих гудків Адена почула дзвінкий голос матусі:

                        -Алло, доню, привіт! Я зараз в дорозі. Говорити не зручно. Я затефефоную тобі пізніше, побалакаємо.

                       - Матусю, зачекай, у мене тільки одне питання. Хто така Марфа? - швидко запитала Адена. 

                      - Марфою звали твою прабабусю по лінії батька. Вона померла, коли бабуся  була ще маленькою, тому її ніхто не пам"ятає. Звідки ти взяла це стародавнє ім"я? - Адена почула здивований голос мами. 

                       - Наснилося, - відповіла дівчина,- гарного тобі дня!

                        З цими словами Адена відключила телефон і поспішила до своїх учнів.          

                         Тим часом у старому лісі панував таємничий дух казки. Земля купалася у промінцях весняного сонечка. Дерева пишалися своїми розлогими зеленими кронами. Іноді, з гілки на гілку, перелітали горобчики та стрижі у пошуках якоїсь поживи. На полянці посеред лісу голуби клювали крихти хліба, зиркаючи на жінку в довгому білому сарафані, яка спостерігала за пташенятами та підкилада їм смакоти. Її біляве волосся вільно спадало до плечей. Зелені очі час від часу поглядали на стежину, що вела на поляну, ніби виглядаючи когось.. На її вустах причаїлася мила посмішка. Голуби сміливо підходили до жінки і намагалися чи то вклонитися їй з вдячністю за їжу, чи то клюнути її взуття. Жінка ідеально вписувалася в гарманію весняної природи. Здавалося, вона була завжди частиною екосистеми в цьому старому віковічному лісі. 

                         - Марфо!  - почувся чоловічий голос із вузької доріжки.

                         Стежиною, що вела до поляни, ішов Юрій, тримаючи під пахвою маленького чорного ящика на якому білів номерний знак. Перед ним стояла Марфа. Така ж красива та елегантна вона, наче випромінювала світло. До останнього моменту чоловікові не вірилося у її повернення.  Як довго він чекав цієї зустрічі! І ось усі слова, приготовані для неї, наче розвіялися між кронами дерев. 

                          Минулого року Марфа виїхала зі столиці у малеченьке село, що розкинулося недалечко від Києва, де жила колись її бабуся, щоб провідати могили предків. Юрій добре пам"ятає той вечір, коли вона дала клятву віднайти старі документи та отримати право спадщини на землю, на якій зараз вони удвох стояли, наче вкопані. Дала клятву і дотримала свого слова. Тепер, здавалося, вона може забрати і цей ліс, і будинок №2 і всю округ, що належав її предкам. Так, він отримав посилку і детально вивчив тексти усіх актів та договорів на право володіння землею, на якій побудований будинок, оточений лісом. Та чи можуть вони насправді бути юридично цінними сьогодні? Чи зможе вона довести, що являється законною спадкоємицею цієї місцевості? Пройшли століття, змінювалася влада, писалися нові закони... Кілька разів Юрій намагався порвати, викинути цей хлам, та рука не піднялася знищити спадщину коханої. І ось вона стоїть перед ним, все така ж молода, красива, і націлена заволодіти майном, що, все таки по праву належить їй. А як же мешканці будинку? Куди вони підуть? Невже вона так безжально може вчинити з людьми, які десяток років живуть у своїй домівці? 

                         Жінка, почувши знайомий голос, повернула голову і здавалося, засліпила Юрія чарівною посмішкою та блиском зелених очей. 

                          - Ти отримав мою посилку? - раптом усміхнене обличчя Марфи змінилося серйозним виразом. Видно, жінка була налаштована рішуче. 

                          - Ось вона, - промовив Юрій, показуючи поглядом на чорний ящик, - що ти націлена робити? 

                          - Подорожуючи, я багато міркувала, - Марфа взяла Юрія під руку і вони рушили стежиною. 

                           Чоловік відчув, як тепла приємна енергія пронизала його тіло і розлилася по всьому організмові. Широкі плечі чоловіка розправилися, серце почало вириватися з його грудей.  Марфа кокетливо поглянула на Юрія. В його спітнілій долоні знаходилася ніжна рука жінки, а іншою він притримував чорного ящика. Напруження між ними зростало. Юрію хотілося обійняти жінку і не відпускати її до кінця свого життя. Та якась невидима сила стримувала його. Він відчув тягар ящика і відпустив руку Марфи. Здавалося, вмісткість посилки стояла між ними і нагнітала віковічний сум. Йому хотілося звільнити свої руки від цього тягара, викинути ящик разом із хламом, та підняти Марфу вище хмар, аж до неба, почути сміх тієї дівчинки, що жила у ній до тепер. 

                          -  Ця територія, - продовжила жінка, перебиваючи фантазії Юрія, - унікальна. Кожне дерево має власну історію, легенду. Скільки людей тут зарядилося позитивною енергією, зцілилися від недуг! В повітрі витають Духи Здоров"я та Радості. 

                          - Ліс потрібен усім,  - доповнив Юрій. В його голові промамайнула надія.

                          - Я не забиратиму у людей їхній дім, не привласнюватиму те, що належить усім, не ворушитиму старої історії. За ввесь час будинок увібрав у свої стіни колосальну енергію, яка почала бити фонтаном із землі, і, наче, ожив. Він став живою частиною ціїє надзвичайної терторії. 

                           Марфа зупинилася, вдивляючись в глибину лісу. Біля старої сосни якись чоловік з сивою бородою виконував вправи ранкової зарядки і щось бурмотів собі під носа. Це був отець Матвій. Недалеко від нього голуби клювали насіння, мабуть гостинці отця Матвія.  

                          - Після твого від"їзду кожного ранку він пригощає голубів, яких називає небесними посланцями, молиться отут... 

                          Священник закінчивши виконувати свою ранкову зарядку, почав молитися в лісі посеред дикої природи. Він довго дивився на стовбур дерева, наче вів з ним діалог. Сонячний промінь, пробиваючись через гілки дерев, освічував чоловіка і від цього, здавалося, що священник світився. Поруч воркотіли голуби, підбираючи насіння з теплої землі. А за кущами калини за ним спостерігали, взявшись за руки, Юрій та Марфа. Священник повернувшись обличчям до стежки, хотів уже піти, та, побачивши закоханих, прицмокуючи, повернувся в протилежному напрямку і пішов навпростець через ліс.

                        Закохані продовжили свою ранкову прогулянку. Вони звернули зі стежини в напрямку будинку. Ще довго Марфа розповідала Юрієві про надзвичайні властивості трав, що росли в цьому лісі, про унікальність кожного дерева. Потім жінка розповідала про свою подорож. За розмовою вони і не помітили, як дійшли до будинку і опинилася біля стіни з картиною, де зображено події тих страшних часів, коли доводилося об"єднувати сили та захищати домівку від забудовників. Марфа та Юрій довго вдивлялися в обличчя людей, зображених на картині. Жінка промовила:

                      - Ще одна багатоповерхівка, і ліс буде знищено. Старі дерева вбирають із землі  велику кількість енергії, що наповнює земні надра, та транслюють її через свої пишні крони в оточуюче середовище. Якщо знищити ліс, то енергія вирветься, вибухне з-під земної кори, відбудуться тектонічні зрушення і  будинок трісне по швам, сотні людей залишаться без домівки, - сумно закінчила Марфа. 

                        Юрій уважно слухав її розповідь. Йому хотілося вірити в безкорисливість Марфи. Ще нещодавно він був упевнений, що вона хотіла заволодіти цією теритрією для свого блага! Але зараз з"явилася надія.. А якщо Марфа права?! Якщо є лише один спосіб зберегти територію та будинок - це рішення суда про те, що власницею всього є Марфа? Виходить, тільки так можна вберегти дерева від вирубки, землю від тектонічних змін, а будинок від руйнування. Без суда не обійтися... Чоловік розумів силу і можливості суперника - забудовника  монополіста, і  для розгляду справи недостатньо старих документів, що складені кіпою в чорному ящику з номерним знаком 0323. Він подивився на ящик, що був під його лівою пахвою. Так, необхідно зібрати більш суттєві докази! Він поглянув на кохану, яка, наче вкопана стояла і дивилася на картину. Правою рукою Юрій ніжно обійняв Марфу за плечі:

                        - Ми впрораємося!, - запевнив чоловік. Здається, в нього з"явився план. 

                        Постоявши ще хвилину, Юрій та Марфа подалися до під"їзду і за мить зникли за вхідними дверима. 
                        Сонечко піднімалося все вище на блакитному безхмарному небі, збираючи ранкову росу. На вулиці теплішало. Літо наполегливо наступало на п"яти травневі. А це значить, що скоро настане довгожданний час канікул та відпусток.
                        Біля школи метушилися діти - мабуть, час прогулянки. Вчителі, приглядаючи за учнями, час від часу, робили їм зауваження. Дисциплінувати дітей ставало дедалі важче, адже тим хотілося бігати, грати футбол, а декому, помірятися з однокласником силою. На подвір"я вийшли учні четвертого класу, за ними йшла Адена, тримаючи в одній руці зошити з математики, а в іншій - невеличкий клатч, в якому зберігалися гроші та мобільний телефон. Учні подалися на майданчик до інших дітей, усі, крім Вадима.
                       - Тільки не перевіряйте зараз наші самостійні роботи! Будь ласка, давайте насолоджуватися прогулянкою, прекрасною погодою, - благав Вадим. 
                       Адена усміхнулася. От умів цей хлопчик знайти вагомі аргументи, щоб вберегти себе та однокласників від зауважень.
                        - Мабуть, в роботі допущено багато помилок, - хитро промовила Адена, - поглянемо,  - наполягала вона.
                       - Ні, - продовжував наполягати Вадим, - будь ласочка, не зараз! Поспілкуйтеся з учителями, відпочиньте... 
                       Не хотілося Адені обговорювати шкільні справи з колегами. Дівчина примруживши очі, поглянула на сонечко. Воно яскраво світило на блакитному небі, посилаючи на Землю теплі промінці.
                       - Гаразд, тоді давай насолоджуватися прогулянкою і вбирати в себе сонячну енергію! - поблажливо сказала Адена.
                        Задоволений Вадим побіг до однокласників, щоб повідомити радісну новину. Адена хотіла повернутися до класу, щоб віднести зошити. Та, раптом, почувся дзвінок її мобільного телефона. Вона поспішила до першої лавки, що була біля дитячого майданчика, поклала зошити. Поглянувши довкола й переконавшись, що всі її учні зайняті грою, Адена акуратно дістала телефон із клатча і побачила пропущений дзвінок від Володимира. Через кілька секунд з"явилося повідомлення: "Сьогодні о шостій приходь на відкриття виставки моїх картин".
                        В грудях дівчини стислося серце, наче перетворилося на камінь, було важко дихати. На душі стало тривожно. Її спітніла долоня стискала апарат мобільного телефона.  Вона розуміла, що ця зустріч є дуже важливою і невідкладною. За кілька секунд дівчина взяла себе в руки і відписала кортко: "Добре!"
                         А тим часом діти продовжувати радісно бігати на подвір"ї школи та галасувати, вчителі обговорювали черговий наказ директора, двірник згрібав скошену траву на газоні біля цетрального входу в школу, тільки струнка постать Адени, стояла, як застигла фігура, серед двору. Вона намагалася опанувати себе і прогнати картини двохсотрічної давності, що з"являлися в її пам"яті одна за другою, перемішувалися із зображенням прабабусі Марфи, що завітала до її сну сьогодні вночі. Функція "Пам"ять" була активована і видавала інформацію з минулого земного життя Адени в іншому фізичному тілі. Картини були такими різними, але пов"язані між собою одним чоловіком - Володимиром. Адені важко було зосередитися серед такої метушні. Тому, вона, зібравши всі побачені  картини, детально так і не розгледівши жодної, подумки відправила їх через небесну синь Володимирові, наче мультимедійне повідомлення. Вона знала, сьогоднішня зустріч буде нелегкою. Навіть через сотні літ їм є що сказати одне одному.