6. Технології вищого порядку.

                       Ефірне тіло Адени почало підніматися високо в небо. З реактивною швидкістю вона пролітала через чорний тунель, піднімаючись все вище і вище. З кожним кілометром він усе більше розширювався. Молода жінка стрімко піднімалася вверх через темносиній простір. Синява уже розсіювалася і змінювалася на ніжно-голубий проходолний простір з напівпрозорим фіолевовим відтінком, за яким, піднімаючись все вище, Адена бачила яскраве сяйво. Це був дім її Небесного Отця. Жінка залетіла в сліпуче світло і прошмигнувши через нього вмить опинилася в перламутро - рожевому просторі, наповненому ніжністю і ласкою. Та вона не зупинялася. Ніжне рожеве забарвлення темнішало, кольори почали швидко змінюватися, набувачи дедалі сіріших відтінків. Адена, не зупиняючись ні на мить, піднімалася все вище. Ставало темніше і холодніше. Вона потрапила у небезпечну зону.  

                        Із Космічного простору на жінку летів древній хижак. Його голова нагадувала розкриту пащу вовка. За долі секунди Адена сформувала прозорий кулясний футляр, невидимий в Космічному просторі, залетіла всередину і залила його поверхню прозорою липкою речовиною. Хижак наближався все ближче і от його паща, здавалося, проковтне її. Та раптом ікла космічної тварини застряли в футлярі, наче приклеїлися до в"язкої нуги. Вовк намагався вирватися з пастки. Поверхня футляра почала покриватися льодом, заморожуючи голову хижака. І ось він із частиною футляра перетворився на льодяну фігуру, що почала відриватися, ламаючи футляр пополам. Лід розкрошився і посипався в Просторі космічною пилюкою. Такими технологіями володіли тільки мешканці планети, куди тримала Путь ця молода жінка. 

                         Вилетівши із футляра, Адена побачила навколо себе темнозелений простір. З усіх боків відчувалася небезпека. Адена продовжувала політ, піднімаючись все вище. Вона обминала небезпечні вихрі, що появлялися на її шляху все частіше. Потрапиши у такий круговорот, вибратися було б неможливо. Це безкінечне  кружляння в невідомому космосі, далеко за межами Галактики. 

                          Подолавши найнебезпечнішу частину космічного простору, Адена наближалася до планети, оповитої світлозеленим густим, теплим ефіром. Жінка прорвалася через оболонку і опилилася всередині згуска. Консистенція його нагадувала суміш невідомого на Землі газу та рідини, густішої за воду та з іншим хімічним складом. Стабільна температура, та густота консистенції збігалася з температурою та щільністю ефірного тіла дівчини, що додавало комфорту і легкості. 

                          Адена відчула себе вдома. Тут було багато інших ефірних напівпрозорих тіл, що проводили експеременти відразу в Просторі. Здавалося, що повсюди рухаються сяючі ефірні контури, заповнені зеленою густою напіврозорою сумішшю. Такий самий вигляд зараз мала і Адена. Вона була легкою і вільною. Ніщо не сковувало її рухів, не обмежувало її об"ємність та наповненість. Тут було спокійно, комфортно і затишно. Ніякі звуки, жодний шум не порурував тиші і водночас тут стояв робочий гамір. Дивне поєднання тиші та робочого процесу. Тут не було звуків та розмов. Істоти спілкувалися між собою невидим передаванням інформації. Цей процес був схожим на принцип роботи Інтернету, тільки досконалий та в сотні тисяч разів швидший. Тут не було Часу та природніх явищ. Не було об"єктів живої природи, зміни пір року, дня і ночі. Планета була автономною, її енергетичний потеаціал не залежав від Космічного світила. Всюди панувала Гармонія і Вічність.

                           Адена переміщувалася в просторі, розглядаючи новітні технології Вищого Космічного Порядку. Вона була переповнена щастям і від цього контури її ефірного тіла світилися ще більше. Ось воно відчуття Справжнього Щастя у Вищому Космічному Просторі! Землянам знадобиться ще років так 500 розвиватися, щоб досягнути цього технологічного та інтелектуального рівня. Адена уважно розглядала об"єкти, що з"являлися у просторі і нагадували циферблати. Вони відображали дані знаками, невідомими на Землі. "0323, - прочитала  жінка, - Буде зроблено!" Адена отримала інформацію і, раптово зникнула, наче її ефір розчепився на мілліарди мікроскопічних частинок, що в тисячі разів дрібніші за атом. Вона поверталася на Землю. 

                          Зайшовши у своє фізичне тіло, Адена побачила яскраве світло, що сліпило її очі. Довкола метушилися лікарі. Жінка не розуміла, що відбувається, але вона відчула себе так добре, наче після глибокого довготривалого сну. Її тіло наповнювала надзвичайна легкість, енергійність, а голову - ясність мислення. 

                         - Прийшла до тями! - Мовив лікар. - З поверненням!

                         Адена мовчки дивилася на все, що відбувається навколо, намагаючись зрозуміти, що з нею трапилося. Здавалося, вона лише трохи поспала. 

                         Жінку перевели з загальну палату і віддали її сумочку та одяг. Адена дістала із сумочки косметичку і подивилася в дзеркало. Там вона побачила своє відображення, її шкіра наче омолодилася, здавалося, кожна клітина наповнилася коллагеном і випромінювала світло. За вікном яскраво світило сонечко, був уже ранок. 

                          Написавши розписку, що відповідальність за власне життя і здоров"я бере на себе і, вразі погіршення загального фізичного стану, не матиме ніяких зауважень до медичного персоналу, Адена отримала рекомендації лікаря і відправилася до автобусної зупинки. Вона не могла залишатися в лікарні, адже вдома її чекав голодний Фідель. Та й самопочуття жінки було чудовим.
                           На автобусній зупинці було пусто, лише фігурувалала струнка постать Адени. За кілька хвилин під"їхав автобус. Відчинилися двері. В чорних модельних туфельках на тоненьких десятисантиметрових каблуках та в чорній сукні білолиця Адена зайшла до салону автобуса.Там сиділи жінки та дівчата, усі, як одна, одягнені в джинси та футболки, що відрізнялися тільки кольовом і фасоном. На передньому правому боковому сидінні біля самих дверей сидів чоловік з рюкзаком на колінах. Усі пасажири вивчали вміст своїх смартфонів. Адені здалося, що вона потрапила у світ зомбованих клонів" І як вони відрізняють один одного?" - подумала жінка. Вона відрізнялася від інших пасажирів, які, побачивши молоду блідолицю жінку, одягнену у все чорне, почали переглядпатися та перешіптуватися, а дехто, відверто розглядав її туфлі та високі тоненькі каблуки. Чоловік, який сидів ближче до передніх дверей автобуса, швидко підвівся, і жестом лівої руки запропонував їй присісти. Вона погодилася і з вдячністю посміхнулася. Двері зачинилися і автобус рушив далі.
                        Час від час водій автобуса гальмував і двері на зупинках відчинялися, до салону заходили люди, обличчя яких важко було запам"ятати. Іноді було чути суржик водія "Передаєм за проєзд!".
                         Ось зупинка. Адена вийшла з автобуса і попрямувала до будинку № 2.  Йдучи вулицею, жінка розглядала таблички з номерами на будинках: № 38, № 36, № 34... За булинком під номером 32 стояли  могутні столітні дуби, наче охоронці на варті біля входу у старий ліс. За ними росли старі сосни та ялини вперемішку зі стрункими білокорими березами.  А вже потім, посеред лісу, розкинувся великий білий десятоповерховий будинок № 2.
                        Ще кілька метрів і Адена потрапить додому, а спогади про Космічну подорож залишаться назавжди в її Пам"яті.