Великий багатоповерховий білий будинок №2 уже десяток років є житлом для багатьох людей. У кожного, хто хоч раз побував поряд з цїєю особливою будівлею, виникає бажання поселитися тут і прожити все своє земне життя. Він невидимою магнітною силою манить до себе сильних, добрих і сміливих людей, дає їм тепло, комфорт, наповнює силою. Заночувавши тут хоч раз, людина стає мудрішою. Здається, наче самі стіни будинку нашіптують гарні ідеї та план їх реалізації, зводять потрібних одне одному людей для спільної корисної роботи.
А ще десятки літ назад тут росли розлогі дуби і високі сосни, а між ними біліла маленька хатинка старої київської Відьми, покрита драницями та вибілена вапном, оточена низеньким тином. Багато легенд складено про цю жінку. Всі про неї знали, але не кожному вдавалося її побачити. Не кожний бажаючий міг знайти маленький будиночок у лісі серед дерев та хащів. Та й сміливців було мало. Якщо людина заходила до лісу з поганими намірами, то неодмінно з нею траплялося якесь лихо: нападав незвіданий дикий чорний звір з рогами і жорстоко розривав тіло на шматки. Люди боялися і намагалися без особливої потреби не заходити до лісу, обходили його, як то кажуть, десятою дорогою. Але якщо хтось потрапляв сюди, шукаючи захисту чи, бувало, важко хворий заблукав, то, обов"явково знаходив тут втіху і зцілення.
Подейкують, що була у Відьми внучка, яка приходила до неї час від часу з корзинкою ласощів. Відьма звала її Марфою. Таке ім"я пророкувало дівчинці зробити дуже необхідну справу і стати власницею великого маєтку. Адже Марфа із староеврейської мови означає "Діюча, господиня" Внучка була схожа на маленького Ангела: біляве кучеряве волосся спадало до її плечей. З- під лоба сіяли зелені зіниці. Кажуть, як дивилася вона комусь в очі, то, наче заглядала глибоко в душу. Влітку дівча, немов білокрилий метелик білому платтячку та білій шляпці, з-під якої вибивалося білокуре волосся, порхала серед кущів малини та ожини, що ролсли недалечко від хатини. А взимку в своїй білій шубці та білій в"язаній шапочці з бомчиками, дівчина була схожою на легку сніжинку, що кружляла біля ялинок та сосонок. Тільки червоні рукавички та червоні від морозу щічки виднілися між деревами.
Відьма казала, що саме ця дівчинка, після смерті старої, повинна берегти ліс від злих людей. "Бо розступиться земля і проковтне все: і злих людей і тих, хто прагне робити добро..." - пророкувала стара. Мале дівча слухало Відьмині повчання і все запам"ятовувало. Марфа росла допитливою і мудрою дівчинкою. Закінчила Київський політехнічний інститут, в якому дізналася про тектонічні розломи та особливу енергію, яка заповнює підземні щілини. Саме про це їй намагалася розповісти стара Відьма і застерігала від будівництва будь чого на цій території. Адже, найменші зміни в земній корі можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
Після смерті Відьми її маленький будиночок і ліс дістався у спадок Марфі. Але рідко її тут бачили люди, що жили на узліссі. Змінилася влада і тепер все майно Марфи, отримане у спадок, стало державною власністю. Згодом стара Відьмина хата розвалилася, тріснула пополам. Із розвалин долинали до людей, що жили на узліссі, дивні звуки: то, наче пугач вночі гукає, то, наче вовк виє. Проте, лісники. оглядаючи ліс, жодного разу не бачили ні сови, ні пугача на старих руїнах, а вовків і зроду тут не було. Старі люди говорили, що то Відьмині Духи стережуть її околицю і часто лякали ними своїх дітей та внуків аби ті не заходили далеко у ліс. Згодом розвалена хатина зовсім зрівнялася із землею. А через десяток років на її місці виріс величезний десятиповерховий будинок, в якому за збігом обставин, Марфа, як молодий працівник дослідної станції, отримала квартиру № 66 і поселилася в ній. Через кілька років вона вишла заміж за свого молодого сусіда Юрія і переселилася в його квартиру, а своє житло жінка почала здавати в аренду. Та справами аренди займалася її давня приятелька.
Людей, бажаючих жити в лісі посеред такої краси виявилося дуже багато. Якщо є попит, то знайдеться і пропозиція. Вирішили забудовники збудувати поряд ще один будинок і добряче заробити на продажі квартир. Але земля, на якій проектували висотку, наче була проти забудовування. Тектонічні розломи давали знати про себе, енергія, що зберігалася в їхніх щілинах, дедалі активніше виходила назовні і впливала на оточуюче середовище по різному: скручувала стовбури дерев, впливала на поведінку тварин, робила їх агресивними, зводила з розуму людей, а у кого серцево-судинна система була слабкою, того паралізувало від інсульту.
Захищалася земля від забудови, захищали її мешканці будинку № 2 під командуванням Юрія, чоловіка Марфи. І тепер, здається, настав час повернути їй свій спадок і стати хранительницею лісу.
Марфа вийшла на вулицю, тримаючи в руках чорного ящика з написом 0323, в якому зберігалися старі документи. Незважаючи на те, що їй уже трохи за 50, жінка виглядала набагато молодшою. Її природня краса привертала увагу людей. Багато хто говорив, що це гени, спадковість. Та мало хто знає, що краса - це лише на 20 % подарунок при народження і на 80 % - кропітлива робота над собою і жорстка дисципліна. Прекрасна Софі Лорен сказала: "Якщо молода жінка красива, але не є дисциплінованою, вона втратить свою завнішність з віком. Якщо проста жінка дисциплінована, то вона, безумовно, з часом стане ще красивішою" Ці слова якнайкраще описували Марфу. Правильне харчування, режим, фізичне навантаження, праця над своїм внутрішнім світом та гармонія з природою зберегли молодість і привабливість цієї жінки.
Перед Марфою стояла молода чорноброва блідолиця жінка з великими чорними блискучими очима. Її незвичайна манка врода заставила жінку в білій лляній сукні на мить забути про юридичну контору, куди вона прямувала, і про спадок. Довгі чорні локони Адени спадали майже до пояса та зливалися з чорною сукнею із грубої тканини. Молода жінка ступила крок назад, щоб пропустити старшу по віку жінку через ворота, але та зупинилася і непорушно, наче під дією гіпнозу, стояла. Їх погляди зустрілися та вже через кілька секунд Марфа опустила очі, невитримавши колючого погляду Адени. Вона відійшла назад. Це була зустріч двох вродливих, але таких різних жінок. Наче Тьма зустрілася зі Світлом, Добро побачило перед собою віковічне Зло. Не займаючи одна одну, вони обидві розуміли необхідність цієї зустрічі.
- Проходьте, - промовила Марфа, пропускаючи Адену через ворота.
Адена зробила кілька кроків вперед і, опинившись за воротами на території будинку, вона оглянулася через праве плече і ще раз пильно поглянула в зелені очі Марфи.
- А ви, мабуть, і є та жінка, що зображена на муралі нашого будинку, - здогадалася Адена.
- Так. Мене звуть Марфа. А ви, мабуть, Адена, і живете в квартирі № 66. - сказала жінка в білій сукні, змірявши поглядом молоду жінку в чорному. - Я власниця цієї квартири, - добавила Марфа. - Якщо ви не проти, я загляну до вас ввечері.
- Тоді я запрошую вас на чашку чаю, пані Марфо. Чекатиму вас після сьомої вечора. -Сказала Адена і попрямувала додому, ритмічно постукуючи по асфальтоввній доріжці каблуками чорних туфель.
"А вона зухвала! Вся чорна, як і її ненаситні Демони з Аду"- подумала Марфа, проводжаючи поглядом молоду жінку в чорному.
А ще десятки літ назад тут росли розлогі дуби і високі сосни, а між ними біліла маленька хатинка старої київської Відьми, покрита драницями та вибілена вапном, оточена низеньким тином. Багато легенд складено про цю жінку. Всі про неї знали, але не кожному вдавалося її побачити. Не кожний бажаючий міг знайти маленький будиночок у лісі серед дерев та хащів. Та й сміливців було мало. Якщо людина заходила до лісу з поганими намірами, то неодмінно з нею траплялося якесь лихо: нападав незвіданий дикий чорний звір з рогами і жорстоко розривав тіло на шматки. Люди боялися і намагалися без особливої потреби не заходити до лісу, обходили його, як то кажуть, десятою дорогою. Але якщо хтось потрапляв сюди, шукаючи захисту чи, бувало, важко хворий заблукав, то, обов"явково знаходив тут втіху і зцілення.
Подейкують, що була у Відьми внучка, яка приходила до неї час від часу з корзинкою ласощів. Відьма звала її Марфою. Таке ім"я пророкувало дівчинці зробити дуже необхідну справу і стати власницею великого маєтку. Адже Марфа із староеврейської мови означає "Діюча, господиня" Внучка була схожа на маленького Ангела: біляве кучеряве волосся спадало до її плечей. З- під лоба сіяли зелені зіниці. Кажуть, як дивилася вона комусь в очі, то, наче заглядала глибоко в душу. Влітку дівча, немов білокрилий метелик білому платтячку та білій шляпці, з-під якої вибивалося білокуре волосся, порхала серед кущів малини та ожини, що ролсли недалечко від хатини. А взимку в своїй білій шубці та білій в"язаній шапочці з бомчиками, дівчина була схожою на легку сніжинку, що кружляла біля ялинок та сосонок. Тільки червоні рукавички та червоні від морозу щічки виднілися між деревами.
Відьма казала, що саме ця дівчинка, після смерті старої, повинна берегти ліс від злих людей. "Бо розступиться земля і проковтне все: і злих людей і тих, хто прагне робити добро..." - пророкувала стара. Мале дівча слухало Відьмині повчання і все запам"ятовувало. Марфа росла допитливою і мудрою дівчинкою. Закінчила Київський політехнічний інститут, в якому дізналася про тектонічні розломи та особливу енергію, яка заповнює підземні щілини. Саме про це їй намагалася розповісти стара Відьма і застерігала від будівництва будь чого на цій території. Адже, найменші зміни в земній корі можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
Після смерті Відьми її маленький будиночок і ліс дістався у спадок Марфі. Але рідко її тут бачили люди, що жили на узліссі. Змінилася влада і тепер все майно Марфи, отримане у спадок, стало державною власністю. Згодом стара Відьмина хата розвалилася, тріснула пополам. Із розвалин долинали до людей, що жили на узліссі, дивні звуки: то, наче пугач вночі гукає, то, наче вовк виє. Проте, лісники. оглядаючи ліс, жодного разу не бачили ні сови, ні пугача на старих руїнах, а вовків і зроду тут не було. Старі люди говорили, що то Відьмині Духи стережуть її околицю і часто лякали ними своїх дітей та внуків аби ті не заходили далеко у ліс. Згодом розвалена хатина зовсім зрівнялася із землею. А через десяток років на її місці виріс величезний десятиповерховий будинок, в якому за збігом обставин, Марфа, як молодий працівник дослідної станції, отримала квартиру № 66 і поселилася в ній. Через кілька років вона вишла заміж за свого молодого сусіда Юрія і переселилася в його квартиру, а своє житло жінка почала здавати в аренду. Та справами аренди займалася її давня приятелька.
Людей, бажаючих жити в лісі посеред такої краси виявилося дуже багато. Якщо є попит, то знайдеться і пропозиція. Вирішили забудовники збудувати поряд ще один будинок і добряче заробити на продажі квартир. Але земля, на якій проектували висотку, наче була проти забудовування. Тектонічні розломи давали знати про себе, енергія, що зберігалася в їхніх щілинах, дедалі активніше виходила назовні і впливала на оточуюче середовище по різному: скручувала стовбури дерев, впливала на поведінку тварин, робила їх агресивними, зводила з розуму людей, а у кого серцево-судинна система була слабкою, того паралізувало від інсульту.
Захищалася земля від забудови, захищали її мешканці будинку № 2 під командуванням Юрія, чоловіка Марфи. І тепер, здається, настав час повернути їй свій спадок і стати хранительницею лісу.
Марфа вийшла на вулицю, тримаючи в руках чорного ящика з написом 0323, в якому зберігалися старі документи. Незважаючи на те, що їй уже трохи за 50, жінка виглядала набагато молодшою. Її природня краса привертала увагу людей. Багато хто говорив, що це гени, спадковість. Та мало хто знає, що краса - це лише на 20 % подарунок при народження і на 80 % - кропітлива робота над собою і жорстка дисципліна. Прекрасна Софі Лорен сказала: "Якщо молода жінка красива, але не є дисциплінованою, вона втратить свою завнішність з віком. Якщо проста жінка дисциплінована, то вона, безумовно, з часом стане ще красивішою" Ці слова якнайкраще описували Марфу. Правильне харчування, режим, фізичне навантаження, праця над своїм внутрішнім світом та гармонія з природою зберегли молодість і привабливість цієї жінки.
Марфа дійсно любить своє тіло. Вона нізащо не дозволяє собі споживати всіляку гидоту, ліниво лежати на дивані перед телевізором, спати де завгодно, як завгодно і з ким завгодно. Вона з народження не вживала ні м"яса, ні риби. Її бабуся, стара київська Відьма забороняла їсти мертвичину (м"ясо і рибу) і не свіжі, зіпсовані, браковані продукти.
Відьма навчала свою внучку: "Є три категорії їжі. Перша - це щойнопритовлена їжа зі свіжих продуктів - яблучка, груші, горіхи, помідорчики та огірочки щойно принесені з городу, морвинка та інші овочі, щойноспечений теплий духмяний хлібчик з пшеничного або житнього борошна, каша з добірного зерна, свіжі яйця, парне молоко, "молода" сметана. кисломолочний сир, кефір. Таку їжу ідять духовні настанивники, просвітителі, мудрі люди, які прагнуть до Знань, правителі, творці та митці, а також цілителі. Їжа зї свіжих продуктів, що увібрали в себе енергію Сонечка, Землі та Води, наповнюють людей особливою світлою енергією життя, радості, щастя, мудрості! Друга категорія - м"ясо та риба. Це їжа воїнів. Мертвичина дає їм агресію та викликає зло. Трупний яд спонукає вбивати, принижувати, знущатися над іншими. Третя категорія - це перетримана, зіпсована їжа. Вона не дає ніякої сили, ні мудрості, ні розуму, ні енергії. Нею харчуються падші люди, нездатні зробити нічого путнього "
Вже потім, будучи студенткою університету, Марфа дізналася про хімічний склад фруктів та овочів вирощених дбайливими руками на добрій землі, а також про руйнуючий вплив трупного яду, що є у м"ясі мертвих тварин та у мертвій рибі, на організм людини. Марфа знала, що 70 % спожитих продуктів за день повинні становити свіжі овочі та фрукти, наповнені сонячною енергією, вирощені на благодатній землі, доглянути руками добрих людей. І тільки 30 % - термічно оброблені, приготовлені страви.
Дотримуючись всіх порад та повчань старої Відьми, Марфа прекрасно виглядала і добре себе почувала. Незважаючи на вік, у неї була красива молода шкіра,та струнка прекрасна фігура. Всі її наряди підкреслювали тонку талію та зону декольте.
Марфа в своїй білій ллянній сукні, яка підкреслювала золотистий колір засмаглої на сонці шкіри, була схожа на Ангела. Її біляве волосся розвівалося від легенького літнього ранкового вітру. Навіть темні сонячні окуляри, почеплені на говову, як ободок, не могли стримати білокурих локонів, якими грався літній вітерець. Наче заграючи з жінкою він то розвівав її волосся, то піднімав поли її сукні, то лоскотав її шкіру в зоні декольте. Здавалося, що Марфі подобається таке загравання і вона ніжно посміхалася, підставляючи голову назустріч подихам вітру та при цьому примружуючи від насолоди очі. Постукуючи каблучками босоніжок кремового кольору, що підкреслювали делікатність її ніжок, жінка легкою ходою прямувала до воріт, де вартувала охорона. Сьогодні їй треба зустрітися з юристом, щоб виявити силу старих документів у справі про повернення спадку. Незважаючи на ірги з вітром та на свій ангельський зовнішній вигляд, вона була налаштована рішуче.
- Доброго ранку! - почула жінка дзвінкий голос Адени, яка саме поверталася додому.Перед Марфою стояла молода чорноброва блідолиця жінка з великими чорними блискучими очима. Її незвичайна манка врода заставила жінку в білій лляній сукні на мить забути про юридичну контору, куди вона прямувала, і про спадок. Довгі чорні локони Адени спадали майже до пояса та зливалися з чорною сукнею із грубої тканини. Молода жінка ступила крок назад, щоб пропустити старшу по віку жінку через ворота, але та зупинилася і непорушно, наче під дією гіпнозу, стояла. Їх погляди зустрілися та вже через кілька секунд Марфа опустила очі, невитримавши колючого погляду Адени. Вона відійшла назад. Це була зустріч двох вродливих, але таких різних жінок. Наче Тьма зустрілася зі Світлом, Добро побачило перед собою віковічне Зло. Не займаючи одна одну, вони обидві розуміли необхідність цієї зустрічі.
- Проходьте, - промовила Марфа, пропускаючи Адену через ворота.
Адена зробила кілька кроків вперед і, опинившись за воротами на території будинку, вона оглянулася через праве плече і ще раз пильно поглянула в зелені очі Марфи.
- А ви, мабуть, і є та жінка, що зображена на муралі нашого будинку, - здогадалася Адена.
- Так. Мене звуть Марфа. А ви, мабуть, Адена, і живете в квартирі № 66. - сказала жінка в білій сукні, змірявши поглядом молоду жінку в чорному. - Я власниця цієї квартири, - добавила Марфа. - Якщо ви не проти, я загляну до вас ввечері.
- Тоді я запрошую вас на чашку чаю, пані Марфо. Чекатиму вас після сьомої вечора. -Сказала Адена і попрямувала додому, ритмічно постукуючи по асфальтоввній доріжці каблуками чорних туфель.
"А вона зухвала! Вся чорна, як і її ненаситні Демони з Аду"- подумала Марфа, проводжаючи поглядом молоду жінку в чорному.
Немає коментарів:
Дописати коментар